|
||
Відродження Львівського військового інституту
Начальник інституту, генерал-майор Павло Ткачук каже, що його особиста позиція як керівника, його бачення того, яким увійде інститут у майбутнє військової освіти, викликали достатньо нарікань. І передусім з боку окремих підлеглих, які не сприйняли заклику начальника інституту особисто долучатися до відновлення та розбудови навчального закладу. – В які лише високі інстанції не надходили від них листи-скарги! – розповів Павло Ткачук. – Мені важко полічити кількість усіляких комісій і перевірок, що працювали в нас за цей час. Гадаю, їх було не менше двох десятків. Однак, що знаменно, при цьому їхні висновки майже завжди були такими, які підтримували діяльність, мою та моїх однодумців... Переважно анонімні дописи ґрунтувалися на “некомпетентності” пана Ткачука. Мовляв, очолював артилерійське з’єднання, навичок та умінь для керівництва інститутом у нього немає. Що колишній командир дивізії лише зашкодить процесу підготовки висококваліфікованих кадрів для наших Збройних сил, інших силових міністерств України. Генерал Ткачук каже, що після артилерійського з’єднання, яке, за визнанням самого президента України, було чи не взірцевим армійським колективом держави, інститут видався йому занедбаним. Принаймні впродовж десятиліття незалежності в закладі нічого не змінювалося. А коли Павло Петрович у складі військової делегації ще й відвідав військово-навчальні заклади Сполучених Штатів Америки, то відважився на кардинальні зміни. – Як можна було навчати курсанта чи студента, не створивши йому пристойних, – наголошую: пристойних (!), а не елементарних, – умов для цього? Тому вирішив: усі, від генерала до останнього солдата з батальйону забезпечення, повинні засукати рукави та кожний на своєму місці наполегливо працювати на майбутнє інституту, – продовжив П. Ткачук. Через якийсь час міністр оборони України, генерал армії України Олександр Кузьмук визнав інститут найкращим військово-навчальним закладом України. Надзвичайно болісно переживають в інституті той факт, що ось уже декілька років набір курсантів на підготовку топогеодезистів передано одному з київських навчальних закладів. При цьому не врахували того, що львів’яни мають найсучаснішу навчально-матеріальну базу та найдосвідченіший викладацький склад. Зрештою, єдиний в Україні полігон у Яворівському навчальному центрі, де створено місця з еталонними значеннями координат і кутів і де нині на практиці свою майстерність шліфують львівські курсанти. На переконання генерал-майора Павла Ткачука, тут чітко проглядається недержавний підхід до підготовки військових фахівців найскладнішої технічної спеціальності. Не може гуманітарний університет у столиці забезпечити необхідними знаннями, скажімо, начальника топографічної служби частини. Безумовно, з картами у військах він ще працюватиме, а от на спецапаратурі, наявних засобах навігації та топогеодезичної прив’язки – дійсно питання. І це при тому, що в Національному університеті “Львівська політехніка” не мало, не багато, а 160 років існує школа топогеодезії, яка свого часу була – як, зрештою, і нині – найкращою на теренах колишнього Союзу. Така ж ситуація склалася і з підготовкою фахівців за напрямком “міжнародна інформація”. Комусь на догоду, заплющивши очі на десятирічний досвід Львівського військового інституту, де нині курсанти опановують 15 іноземних мов, два роки поспіль не проводять набору юнаків на цю спеціальність. До речі, як і у випадку з топогеодезистами, в Києві чомусь не врахували, що за 40 кілометрів від інституту розташований Центр підготовки миротворців. У всіх міжнародних військових заходах, які проходять тут, активну участь беруть курсанти-міжнародники. Начальник військового інституту переконаний, що вже найближчим часом перелічені питання ретельно вивчать у військовому оборонному відомстві, і львів’янам повернуть підготовку зазначених фахівців. Адже нещодавно інститут таки довів спроможність готувати на своїй потужній базі військових психологів. А міністр оборони України Олександр Кузьмук особисто поставив відповідним структурам завдання якомога швидше ретельно вивчити це питання, аби з 2005 року розпочати підготовку психологів для українського війська. |
|
| ||||