|
||
Чи зможе Львів стати туристичною меккою України?
Як іноземні туристи потрапляють в Україну? Спершу у консульстві чи посольстві України в тій чи іншій державі необхідно отримати візу, на інколи доводиться чекати місяць, а той більше. Для іноземця такі строки здаються майже космічними, оскільки він звик (вирішивши за кілька днів до початку відпуски поїхати до якоїсь країни) звертатися до туристичної фірми чи навіть до представництва держави, де йому ніхто не запропонує почекати три чи чотири тижні. Звичайно, перспектива провести частину своєї відпуски в очікуванні нікого не приваблює. Але це - півбіди. Далі на іноземці чекає кордон. Як зазначив один австрієць, представник екологічної компанії, таких довгих черг на кордоні, як у нас, йому не доводилось проходити в жодній країні. І найприкріше, на його зауваження - ніхто не реагував. Голова правління ВАТ ”ЛьвівІнтуртранс” Василь Попович вважає, що на наших кордонах кожне міністерство лобіює свої “паперові” інтереси і не зважає на негативний імідж країни, який при цьому формується в іноземців і від якого страждають усі загалом. Власне, а що має думати турист, якому на кордоні замість ”Добрий день, як доїхали?”, тицяють до рук в’їзний листок, у котрий необхідно вписати інформацію про те, хто ти, звідки, куди і для чого їдеш. Працівники прикордонних служб пояснюють такі дії вимогами безпеки, мовляв, раптом турист виявиться неблагонадійним. Хай так, але таку ж інформацію той самий турист напередодні вже надавав консульству, яке відкрило йому візу. До чого це дублювання, тим більше, що попереду - паспортний контроль, на якому знову перевірятимуть: хто, що і куди. Крім того Василь Попович зауважує, що раніше паспорт на кордоні перевіряли, як у всіх цивілізованих державах, пропускаючи його через спеціальний апарат: людина проходила паспортний контроль за лічені секунди. Тепер сталося так, що ці апарати вийшли з ладу,(пояснюють працівники прикордонних служб, зауважив Василь Попович) і процедура контролю зводиться до набиранням інформації на комп’ютері, що триває 1-2 хвилин. Якщо цей час помножити на середню кількість туристів у групі, то вийде 1,5-2 години. Але і це ще не все. Далі митна служба вручає нашому туристу декларацію, у якій вже вкотре необхідно вказати хто ти і що ти. Очевидці стверджують, що на цій стадії спантеличені іноземці починають метушитись, побоюючись, чи бува вони не вчинили чогось незаконного. Тут слід згадати і про страховку, яку туристові пропонують оплатити на кордоні. Робиться це, як правило, у доволі дивний спосіб. Працівник страхової компанії пропонує купити страховий поліс і пише на листку “20 доларів”, бо переважна більшість працівників цієї служби не володіють навіть англійською мовою. І яке кому діло до того, що Україна підписала Міжнародну конвенцію щодо страхування, а це означає: в Україні чинні всі норми міжнародного страхування, а саме страховка, яку іноземний турист оплачує у себе на батьківщина усе життя, діє і на території нашої держави. Зайве запитувати, навіщо йому потрібна ще однин страховий поліс, бо насправді він нікому не потрібен, потрібні – тільки долари . “Такого нема ніде в світі”, - говорить Василь Попович. Адже всі ці формальності повинні залагоджуватися відразу у консульському відділі. Бо зараз виходить так, що так звані “зелені коридори” існують швидше на папері, аніж в реальності. А насправді мало б бути так: приїхав автобус з туристами на кордон, пройшов контроль за 20 хвилин, і все, забувайте, як звали. Нажаль, проходження кордону, це не єдина проблема туристичної галузі в Україні. Готелі. В Україні є лише один п’ятизірковий готель і вісімнадцять, які можуть похвалитися чотирма “зірочками”. А тому туриста VIP класу до нас нашими трьома “зірочками” не заманиш, йому необхідний комфорт. Зрештою, усіх готелів разом узятих, що є, скажімо, у Львові та області недостатньо для того, щоб обслуговувати велику кількість туристів. На сьогодні тільки 50% усіх туристів, що бажають відвідати Львів, забезпечені готелями. Держава щороку втрачає мільйони, не розвиваючи як годиться туристичну інфраструктуру, а тому саме вона насамперед мала б стимулювати будівництво сучасних комфортабельних готелів. Ще одна тема - рекламування наших туристичних можливостей. У цій сфері - за окремими винятками – маємо суцільні нулі. Якщо говорити про прикордонні з нами держави, то рух ще якійсь помічається. Зокрема, наші турфірми беруть участь у їхніх туристичних ярмарках, при цьому держава виділяє кошти на друкування рекламних буклетів, але це і все. Насмілимось припустити, що в Японії у жодній туристичній фірмі не має відомостей про Львів і наш регіон. Добре, якщо взагалі знають, що є така Держава Україна, яка налічує багатотисячолітню історію. Попри все, туристи таки приїжджають до нас, щоб помилуватися екзотикою Карпат і старовинною архітектурою міста-музея під відкритим небом. Крім того, туристів, звиклих до генетичної їжі, вражає наша “природна” кухня. А в нашому місті серед десяти тисяч різних ресторанчиків і кав’ярень таки можна знайти місце, щоб добре попоїсти та відпочити. Тим більше, що рівень сервісу у них постійно зростає. |
|
| ||||