|
||
Успішний завод став здобиччю податківців
Мабуть, не надто весело стало б покійному громадянинові Канади Мирославові Івасиківу, коли б нині він опинився у селі Верхнє Синьовидне на Сколівщині. Свого часу пан Мирослав – уродженець цього села – вирішив допомогти односельчанам хоч трохи відчути себе господарями на рідній землі. Завдяки його зусиллям і спонсорським коштам у 2001 році неподалік Верхнього Синьовидного постало деревообробне підприємство “Укрсколедрев”, на якому краяни отримали 50 робочих місць та непогану, як на ті часи, зарплатню. Однак усі ці добрі наміри щедрого канадця розбилися вщент. На заваді стали українські безгосподарність, бюрократизм і відсутність чітких, прозорих законів, які регламентують чесне підприємництво... “Пан Мирослав Івасиків народився 26 червня 1929 року, – розповіла “Газеті” директор СП “Львів-Торонто” та мотелю “Соняшник” Марта Сип’як.– Коли він був ще дитиною, їхня родина виїхала до Канади. Тому Мирослав Івасиків ціле життя прожив у цій країні, але постійно пам’ятав про своє українське походження”. Із часу незалежності України цей чоловік часто бував на батьківській землі. Він вирішив вкладати інвестиції в розвиток рідного села. Добродій щиро прагнув дати односельчанам робочі місця, покращити їхній добробут. Канадець був патріотом і робив це не лише у своєму селі, а й у цілому районі. Насамперед чоловік пожертвував значні кошти на будівництво церкви, а потім за власні гроші на місці колишньої родинної хати батьків збудував придорожній мотель “Соняшник”. .1 липня 1997 року завдяки зусиллям пана Івасиківа побачило світ канадсько-українське підприємство “Львів-Торонто”, а 1 лютого 2001 року – дочірнє деревообробне підприємство “Укрсколедрев”. Однак невдовзі щедрий канадський спонсор помер. Натомість новим власником “Львів-Торонто” і, відповідно, й “Укрсколедрев” став його зять Зиновій Потічний, також українець за походженням. Пан Івасиків, який щиро прагнув, аби його земляки отримали добру, високооплачувану роботу й хоч трохи відчули себе вільними людьми, мабуть, не врахував як слід нашого українського менталітету, в якому надто глибоко вкоренився старий совковий бюрократизм. ... Спочатку на деревообробному заводі все було начебто добре. Першим виконавчим директором цієї структури був Мирослав Турчин – далекий родич канадця. Але він трагічно загинув у вересні 2002 року. Внаслідок його несподіваної смерті всі справи заводу опинилися наче на півдорозі. На підприємстві виникла велика заборгованість із заробітної плати, а багато договорів та зобов’язань щодо інших фірм так і залишилися невиконаними. Після смерті пана Турчина певний час завод перебував без керівника. А відсутність господаря спричиняє, як правило, ще більший хаос.... А потім новим директором заводу став Петро Прусік. “Під час його керівництва борги на підприємстві ще більше зросли, – продовжує Марта Сип’як. – Начебто з відома засновників, пан Прусік продавав дещо з основних матеріальних засобів заводу. На рахунку фірми з’явилися деякі кошти, які пан Петро регулярно знімав. На що витрачали ці гроші – не відомо... Потім кудись зник і сам директор... Незабаром підприємство очолив Андрій Стець, який працював разом із Петром Прусіком. Однак його попередник уперто не хотів поступитися новому шефові своїм кріслом та передати йому всі документи й печатки. Тому панові Андрієві довелося виконувати свої обов’язки без усіх цих атрибутів влади. Він звернувся зі скаргою в прокуратуру й водночас вирішив ґрунтовно вивчити ситуацію на фірмі, яку він очолив. Для цього новий директор звертався у Податкову інспекцію та в Пенсійний фонд. І... отримав неприємний сюрприз від працівників ДПІ. .30 червня податківці принесли Андрієві Стецю акт про проведену раніше перевірку й повідомлення про виставлені штрафи. Але він не знав про це нічого! Під час начебто проведеної перевірки новий директор заводу не бачив на території підприємства жодного податківця. Пан Андрій узагалі не був поінформований про те, що “Укрсколедрев” раптом викликав жвавий інтерес у збирачів податків. Однак він необачно поставив свій підпис під документом, у якому йшлося про те, що ознайомився з актом перевірки, внаслідок якої завод слід оштрафувати на 140 тисяч гривень. Але перевірка підприємства тривала задовго до періоду керівництва пана Андрія... Він поскаржився у вищі інстанції ДПІ. Та це ще був не кінець. Невдовзі до нового директора деревообробного заводу прийшла з податкової відповідь, у якій йшлося про те, що він отримав це повідомлення не 30, а... 22 червня, отже, “ви не вклалися в термін – і ваша скарга не розглянена”. Тоді пан Андрій звернувся з апеляцією в обласний суд, але за той час податківці вже приїжджали описувати майно заводу... Тепер чоловік очікує справедливості від вітчизняної Феміди. Мабуть, нелегко буде судові розібратися в цій хитрій комбінації з різними датами... Репортер “Газети” побував на підприємстві “Укрсколедрев” і поспілкувався з паном Стецем і його головним бухгалтером, який побажав залишитися анонімним. Андрій Стець виявився досить неговірким. А бухгалтер доволі довго ознайомлювала мене з фінансовою стороною цієї справи. Але значно більше за довгі пояснення всіх тонкощів бухгалтерії вразила мовчазна застиглість колись успішного деревообробного заводу. В просторому цеху панують мертва тиша й зразковий порядок. Очевидно, що справи цього заводу й справді кепські... Перебуваючи в Сколе, кореспондент “Газети” марно намагався отримати коментар від головного державного податкового ревізора-інспектора Стрийського відділення ОДПІ пана Олега Савчина, який займається справами цього підприємства. Однак він скерував у Стрий до свого керівника. Розмова з начальником Стрийської ОДПІ Віктором Чабаном вийшла доволі стислою. “У нас сотні боржників, і я не можу вам про всіх розповідати, – заявив він. – А крім цього, це – наша внутрішня справа, деталі якої ми тримаємо в таємниці. Але про “Укрсколедрев” можу сказати, що директор цього заводу, коли виникли претензії, мав би подати скаргу в Стрийську ОДПІ впродовж десятиденного терміну з моменту вручення акта. Він цього не зробив, і в нас не зареєстровано такої скарги. Мабуть, керівник підприємства звернувся в обласну ОДПІ, минувши нас. Але так не можна робити. За цей час минуло 10 днів, і тому податкове зобов’язання щодо підприємства “Укрсколедрев” вважають узгодженим”. Стосовно розбіжності в датах пан Чабан не дав чіткого коментарю, заявивши, що це якась плутанина.... На жаль, вітчизняна система оподаткування, м’яко кажучи, дуже недосконала. В багатьох випадках податківці працюють не з метою допомогти підприємцям успішно займатися своїм бізнесом і подолати труднощі, а для того, щоб поставити на коліна. Ситуація, яка виникла довкола деревообробного заводу “Укрсколедрев”, є чудовою ілюстрацією цього. Якщо б покійний пан Івасиків достеменно знав, наскільки ризиковано вкладати інвестиції в українську економіку, то він, мабуть, стовідсотково відмовився б від цього благородного кроку. Адже ще декілька років заснована ним фірма успішно функціонувала. Однак унаслідок зовсім не найкращої діяльності її керівників завод опинився на межі банкрутства. Й замість того, щоб допомогти підприємству знову “встати на ноги” й забезпечувати людей робочими місцями, працівники ОДПІ, мабуть, вирішили остаточно припинити його існування. Минулого тижня податківці знову “гостювали” на підприємстві, описуючи та фотографуючи все майно. Чим це закінчиться, не відомо... |
|
| ||||