20:21 8 червня 2020 р.
По 7-9 годин очікують громадяни України перед польським пунктом пропуску «Медика». Це єдиний піший перехід на українсько-польському кордоні. Українці другий тиждень поспіль масово їдуть на роботу у Польщу.
Про це інформує Радіо Свобода.
Майже вся нейтральна зона, або ж, як ще кажуть, сервісна, а це між українським і польським пунктами пропуску, заповнена громадянами України. На оголошення з проханням дотримуватись соціальної дистанції втомлені люди не зважають, багато хто нехтує й маскою.
Хтось сидить на власній валізі або на траві, тому що ніяких лавок немає, а більшість стоїть.
– Я вже стою у черзі близько 7 годин. А ще до приміщення пункту пропуску мені 1 або 2 години чекати. Трохи стояв, трохи сидів. Їду у Кельце на сезонну роботу у полі. У мене все написано у запрошенні, де я буду працювати. Я був у Польщі на роботі до карантину. Але перший раз так довго чекаю.
– Я вже десь 4 години у черзі, а ще мені певно 3 години чи більше. Це ненормально, але немає іншого виходу. Їду на навчання. Перед карантином їхав додому і теж стояв із польського боку, десь понад 3 години чекав на автобус. У Польщі замовив уже місце у перевізника у Кельці. Це 200 злотих (близько 1400 гривень – ред.).
– Туалети тут потрібні і лавочки, бо стоїмо отак на ногах. Дуже важко, – говорили люди.
Каріна Лесів із Івано-Франківщини – студентка першого курсу академії у Лодзі. 16 червня у неї починається сесія, але студентка їде заздалегідь, із огляду на труднощі при перетині кордону. Їй доводиться чекати з заробітчанами. Хоча обсервацію у Польщі не проходитиме.
У Державній прикордонній службі черги у нейтральній зоні пояснюють тим, що у зв’язку з карантином польська сторона запровадила обмежувальні заходи і довше часу оформлюють документи.
«За останні дні стає більше людей, які їдуть у Польщу. З українського боку черги немає, тому що обмежень щодо виходу з території України немає. З польської сторони є певні обмеження у зв’язку з карантином, бо вносять дані щодо місця перебування громадянина України у Польщі, проходження обсервації, здійснюються санітарні заходи, що займає певний час. Тому людям доводиться очікувати перед польським пунктом пропуску», – говорить Маргарита Вершиніна, речниця Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
У Польщу їдуть з усіх регіонів України
Якщо 10 років тому на роботу у Польщу їхали переважно мешканці областей Західної України, а у час збройного конфлікту на Донбасі почастішали виїзди людей із Луганщини і Донеччини, то зараз велика кількість заробітчан – із Полтавської, Дніпропетровської, Кіровоградської, Харківської, Запорізької областей. Серед тих, хто їде працювати у Польщу, і підприємці, які втратили роботу через карантин, бо не отримали жодної допомоги від держави.
Тетяна Білецька мала власний бізнес у Дніпрі, зокрема шила дизайнерські подушки, але три місяці карантину знищили її власну справу. Вона їде у Польщу працювати доглядальницею.
«Не маю замовлень і роботи, втратила, а треба для дітей і онуків заробити гроші. Вони орендують квартиру. Їду вперше на роботу за кордон», – розповіла жінка.
У довжелезній черзі і колишній лікар із Полтавщини Тетяна Резвіцова. Теж жінка вперше їде працювати за кордон, здавши тест із польської мови. Працюватиме у медицині. Емоції переповнюють жінку.
«3826 гривень була моя зарплата в Україні, лікар вищої категорії, 25 років стажу. Привіт президентові. Їду не від доброго життя. Україна нічим не забезпечує. Люди викинуті за борт життя. Лише з боку влади були одні обіцянки. Якби була робота в Україні, люди б не їхали по чужих кордонах і не кидали б родини. У мене дитина вступатиме і їй потрібно дати освіту. Все платне і за все треба платити. Розвалили медицину, викинули людей. Я не потрібна Україні. Мені страшно у своїй країні. Це хіба не жах?», – каже Тетяна Резвіцова.
Українців із різних регіонів України до пішого пункту пропуску у Шегині привозять нелегальні перевізники. Люди їдуть сюди цілодобово великими автобусами, бусами, легковими автівками. Стоять по 7-9, а то й по 12 годин, під дощем і сонцем. Заховатись – ніде. Сісти – ніде. За добу піший перехід перетинає від 2500 до 3000 громадян.
Виконавча директорка громадської організації «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко у коментарі Радіо Свобода зауважила, що місцева влада мала б звернути увагу на цю ситуацію, і зробити лавки у нейтральній зоні між пунктами пропуску було б слушно.
«Є чіткий розподіл між службами, які працюють кордоні. Всі питання щодо облаштування має розподіляти митна служба і, відповідно, місцеві органи влади. Вочевидь, що можна було би зараз, скооперувавшись із місцевими органами влади, службами, які працюють на кордоні, знайти тимчасове вирішення цього питання. У цій ситуації всі, хто залучений до менеджменту кордону, мають взаємодіяти. Нейтральна зона – це та частина, яка потребує залучення всіх органів влади. У цьому випадку важливий запит громадян, їхні письмові звернення. Пост у фейсбуці нічого не дасть.
Однак стратегічне вирішення цієї проблеми – це розбудова інфраструктури українсько-польського кордону, який найбільш завантажений, і є потреба у піших пунктах пропуску. Бо єдиний піший пункт пропуску «Шегині-Медика» не відповідає потребам і уявленням про функціонування сучасного кордону, враховуючи інтенсивність і трудову міграцію», – наголошує Ірина Сушко.
Чи давав якісь вказівки прем'єр-міністр Денис Шмигаль місцевим органам влади щодо проблеми на кордоні – невідомо. Як і невідомо те, чи спілкувалась українська сторона з польськими колегами. Адже 6 червня Денис Шмигаль провів робочу нараду у Львові щодо ситуації з коронавірусом у регіоні за зачиненими дверима, але жодного офіційного анонсу про цей візит не було, і представники медіа не мали змоги поспілкуватись із прем'єром.
У квітні український уряд погодив внесення змін до Податкового і Митного кодексів України, які розблокують використання 100 мільйонів євро кредиту від Польщі під 0,15% річних на 30 років на реконструкцію трьох пунктів пропуску «Шегині», «Краковець», будівництво пішого переходу в пункті пропуску «Рава-Руська». Також збудують дорогу до шести пунктів пропуску на українсько-польському кордоні.
Цей кредитний договір між Україною і Польщею набув чинності ще у 2016 році, підписаний у 2018 році, але стільки часу не працював і був заблокований через законодавчі розбіжності. Однак три роки ще знадобиться, щоб старі пункти пропуску оновили і збудували піший перехід на Львівщині.