Переселенці з Криму відкрили у Львові салон краси

Журналіст київської газети «Сегодня» Тетяна Самотій розповіла в сьогоднішній публікації  «Історія переселенців з Криму: за місяць відкрили у Львові салон краси, хоча їхали в невідоміст»:

«Євгенія і Руслан Носач приїхали до Львова зі Севастополя. Одружені вже вісім років, Руслан – корінний кримчанин, Євгенія прожила на півострові останні 15 років.

У січні цього року вони переїхали до Львова як вимушені переселенці. Уже через місяць перукарі з Криму відкрили у Львові свій салон краси. Ми відвідали їх салон і розпитали сімейну пару, як їм живеться і працюється в самому серці західної України.

Гнітила ситуація

Зокрема, Євгенія розповіла:

«Все почалося з того, що світ в один день змінився – у нас вкрали Крим. Це нечесно, абсурдно і непорядно. Якщо росіяни вважали, що це їхня земля, то треба було вирішувати питання через суд. Якщо хтось хотів жити в Росії, то нехай би переїхав.

Ми хочемо жити в Україні. Спочатку ми ще придивлялися, але коли зрозуміли, що це надовго, вирішили виїхати.

До речі, дуже змінився Севастополь в психологічному плані – став таким собі «військовим містечком». Нас це гнітило.

Речі всі ми перевезли ще в листопаді в Дніпропетровськ до родичів, в Криму залишився тільки ділянку землі, де ми планували будувати будинок. До кінця року ми допрацювали, а 30 грудня минулого року сіли в машину і через день були вже в Дніпропетровську. Там ми провели близько двох тижнів, з родичами і 14 січня прибули до Львова». 

Чому саме Львів?

За словами жінки, її чоловік відразу хотів саме в цей місто, хоч вона пропонувала Київ, Ужгород, або Чернівці. Євгенія розповіла також:

«Він пішов за квитками і, по поверненню сказав, що були тільки на Львів, інших, мовляв, не продавали. Ніхто нас там не чекав і місця теплого не пропонував.

Єдина зачіпка – знайома з одного з майстер-класів дівчина-модель. Пізніше вона допомогла знайти квартиру за нормальною ціною, без посередників.

А перші дні ми знімали маленьку квартирку, подобово, для туристів – там ми зупинялися під час першого візиту до Львова, до війни. Господар навіть зробив нам знижку як переселенцям».

Потім, за словами переселенки, вони з чоловіком через інтернет знайшли приміщення у Сихівському мікрорайоні Львова. Євгенія стверджує:

«До влади за допомогою не зверталися ми, крім того, що зареєструвалися, як вимушені переселенці. Самі робили всі довідки та документи.

Розумієте, чим би ви не займалися, завжди виникають питання і проблеми. Але, як висловився мій чоловік: «Якщо тут чиновники розмовляють саме так, як я бачив, то ми будемо жити в цьому місті. У нас, окрім як: «Я сказав і крапка!», не буває». Це було нове для нас».

Як стартував бізнес

Підшукавши приміщення, Руслан з дружиною зробили невеликий ремонт і на початку лютого відкрили салон. Євгенія згадує:

«Але як це було – в одній кімнаті ще білились стіни, а в другій ми вже обслуговували клієнтів. Потім навпаки. Уявляєте! За принципом: очі боятися – а руки роблять. А перша клієнтка була ще на тій квартирі, що ми знімали подобово»

Клієнтів вони знаходили через соцмережі та організацію «Кримська хвиля», яка допомагає переселенцям із Криму і Сходу. Вже встигли познайомитися з місцевими фотографами і моделями, щоб робити сесії.

Незважаючи на те, що це «старт», люди, на думку Руслана і Жені, до них йдуть – робити стрижки, зачіски, фарбування, манікюр та інше. Адже вони тільки інструментів привезли з Криму – дві валізи і одна коробка. Євгенія розповіла також:

«Багато приходять подивитися на нас, як на дивину – приїхали з Криму, а розкажіть, як там. Але це теж – своєрідна реклама.

Якщо чесно, то, коли ми їхали сюди, багато нас зупиняли, в глибині душі були сумніви. Але тепер, мій тут взагалі, нібито все життя жив у Львові.

Українською добре говорить. Мені важче, я поки що говорю тільки російською.

У той же час, я в захваті від такого теплого прийому: підтримка людей, добрі слова. Чужі люди до нас приходили і питали: чим допомогти, грошей не треба...». 

Сім'я поки що не нудьгує по Криму. Євгенія Носач додала: «Особливої ностальгії немає. Якщо б це був Крим, як рік тому – я хочу, а той, що зараз – ні. Чоловік каже, що, напевно, ми залишаємося тут жити назавжди. Якщо все вийде і бізнес піде вдало, то напевно, так воно і буде».