На Львівщину перебралися майже 11 тисяч переселенців зі сходу України й Криму

Працівники ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І.Долішнього НАНУ» провели соціологічне опитування серед вимушених переселенців на Львівщині. Його результати:

«Три чверті опитаних змінили свою думку про мешканців регіону у позитивний бік. Проте приязнь місцевого населення не компенсує негативу найбільш значущих матеріальних проблем.

Майже всі переселенці – у стані невизначеності. «Валізні» настрої в практично всіх вимушено переселених пов'язані з проблемою власного житла.

Третина страждає через відсутність хоч якогось місця праці. Ще третина – від неможливості працевлаштування за фахом.

Більшість переселенців прогнозує, що ще років п’ять їм не вдасться повернутися до рідної домівки. І цей час вони хочуть прожити ефективно. 

Держава зобов'язана дотримуватися міжнародних стандартів допомоги внутрішньо переміщеним особам. Проте переселенці на Львівщині вже близько року самотужки і з допомогою волонтерів ледве перебиваються найбільш необхідним. Скільки ще?

За офіційними даними, у Львівській області перебуває майже 11 тисяч внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Серед них – понад 7 тисяч із Донбасу. Решта – кримчани, з яких близько двох тисяч кримських татар.

Третина вимушених переселенців – діти. За результатами опитування Інституту регіональних досліджень, жінок майже вдвічі більше, ніж чоловіків.

Майже всі респонденти – молодь і особи активного працездатного віку. Лише близько 3% опитаних – віком понад 65 років.

«Проте частка осіб, котрі отримують пенсію, значно вища. Це пов'язано з високим рівнем регресних виплат внаслідок захворюваності, травматизму та тяжкою фізичною працею на підприємствах Донбасу», – підкреслює заввідділом соціально-гуманітарного розвитку регіону Уляна Садова.

Переселенці мають непоганий освітній рівень. Серед ВПО є особи з науковим ступенем та аспіранти (по 0,5%), понад чверть – магістри і спеціалісти.

П'ята частина навчається або вже закінчила бакалаврат. Професійно-технічну освіту має третина переселенців.

Частка осіб із нижчою кваліфікацією становить трохи менше 20%. Багато з них – особи віком 16-25 та понад 50 років.

Цікавим є аспект мовних особливостей переселенців. Адже існує міф, що цей чинник може гальмувати процес адаптації ВПО. Внаслідок ідеологічних деформацій у мовній політиці попередніх періодів в Україні справді сформувалася неоднозначна мовна картина. За роки незалежності становище української мови у Львівській області зміцнилося, однак у Криму й на Донбасі – істотно погіршилося.

За даними останнього перепису 2001 року, вільно володіли українською на Львівщині 99% мешканців, на Луганщині – 75%, на Донеччині – 72%, в АР Крим – 37%. Російською мовою у цих регіонах вільно володіли, відповідно: 21%, 91%, 93%, 95%. 

Опитування засвідчило, що серед переселенців українською вільно спілкуються 77%, російською – 94%. «У Львівській області частка переселенців, які володіють державною мовою, вища, ніж в інших регіонах. Це обумовлено родинними та міграційними чинниками минулого, а також ідеологічними переконаннями проукраїнськи налаштованих переселенців», – підсумовує Уляна Садова.

Тож мовний аспект не мав би стати перешкодою для адаптації. Тим паче, що львівський філіал «Крим SOS» проводить курси української, кримськотатарської та англійської. До речі, половина слухачів курсів кримськотатарської – львів'яни.

Загалом, переселенці говорять про хороші взаємини з місцевим населенням. Половина опитаних констатує, що свою думку про місцеве населення істотно змінила в позитивний бік.

Половина стверджує, що змінила її не дуже або не змінила, бо й до конфлікту на Сході України поважала цінності галичан. Лише 2% респондентів розчарувалися у тутешніх мешканцях.

Майже всі переселенці зазначили, що ставлення до них місцевого населення є доброзичливим. Десята частина оцінила його як нейтральне.

Велику роль у справі інтеграції відіграють самі переселенці та волонтери. Попри неможливість задоволення базових потреб, вони приділяють увагу цінностям поваги та самовираження.

«Недостатньо нагодувати людей. Потрібно показати культуру, яку несуть вимушено переселені. Щоб не було соціальних конфліктів, – каже координатор львівської філії «Крим SOS» кримський татарин Алім Алієв, який живе у Львові вже сім років. – Саме тому створено культурний центр «Кримський дім» – територію не тільки кримчан, а й львів'ян і навіть туристів».

У рамках проекту організовують просвітницькі лекції. Розробили «Музичні колаборації»: українські та кримськотатарські виконавці співають одну композицію двома мовами.

Уже традиційно до річниці депортації кримських татар у Львові готують фестиваль. І вперше кримськотатарська культура буде представлена на днях Львова у Кракові.

Усі ці заходи дуже важливі для збереження ідентичності людей кримськотатарської національності. «Розвивати етнічну культуру у Криму зараз набагато важче, ніж, скажімо, на Львівщині», – з сумом каже Алім Алієв, згадуючи своїх друзів, які залишилися на півострові і змушені витримувати допити ФСБ.

Хоч переселенцям зі Сходу не загрожує асиміляція, однак вони теж дивують львів'ян своїми культурними проектами: спочатку – нетрадиційним вертепом, тепер – організацією вечорів прослуховування класичної музики.  Проте через проблеми матеріального й нематеріального характеру переселенці перебувають у невизначеності, »на валізах».

Так, більше третини респондентів взагалі не визначилися з майбутнім. Ще третина стверджує, що намагатиметься повернутися на малу батьківщину.

Для 4% респондентів Львівська область – транзитна територія, вони мають намір виїхати за кордон. 28% ВПО хочуть залишитися на Львівщині.

Невизначеність із майбутнім місцем перебування пов'язана переважно з проблемою житла. Про це заявили майже 90% опитаних.

Ще 9% живуть у непристосованих приміщеннях. Власне житло на Львівщині придбали тільки 0,4% респондентів.

Трохи більше третини мешкають у родичів або знайомих. Десяту частину переселенців безкоштовно приютило місцеве населення. Решта, тобто приблизно половина переселених, змушені орендувати житло. 

Ще торік вартість оренди у Львові зросла вдвічі. Тож оренда однокімнатної квартири тепер коштує 3-4 тисячі грн/міс. А середня зарплата, за даними Держстату на початок нинішнього року, – 2905 грн. До того ж, за умовами договору винайму квартири, орендар повинен заплатити одразу за три місяці.

Через скрутне фінансове становище переселенці доволі часто орендують помешкання спільно.  Голова правління «Спільноти біженців зі Сходу України», переселенець, полонений ДНР, донеччанин у шостому поколінні отець Тихон (Кульбака) розповідає: «Семеро людей нашої спільноти проживають у кімнатці площею 3 на 5 м. Вони не були знайомі. Сплять на двоповерхових ліжках. Тому що так дешевше».

Однак багато переселенців здебільшого не можуть винайняти житло, навіть маючи кошти. Орендодавці відмовляються укладати договори з вимушено переселеними.

«Це пов'язано не лише зі стереотипами про ВПО, а й із їхньою потенційною неплатоспроможністю, – вважають соціологи Оксана Міхеєва та Вікторія Середа, які проводили дослідження для Української миротворчої школи. – До того ж значна частина «квартирного бізнесу» нелегальна. Тому поселення переселенця, який мусить реєструватися, створює додатковий клопіт щодо незаконної діяльності. Тож орендодавці частіше віддають перевагу «безпроблемним» клієнтам.

Ще одна гостра проблема для вимушено переселених – працевлаштування. Понад 60% опитаних переселенців не працюють. Менше 20% влаштовані на роботу не за фахом. 

Звісно, потрібно зважити на загальний рівень безробіття на Львівщині – ринок праці не розширюється роками. Ускладнює пошуки роботи й істотна відмінність у структурі зайнятості Львівщини та окупованих регіонів, специфічна кваліфікація працівників Донбасу.

«До того ж, у Львівській області – великий тіньовий ринок, – каже керівник відділу персоналу групи компаній Надія Стець, яка допомагає ВПО з працевлаштуванням. – Якщо львів'яни зазвичай погоджуються на кабальні умови, то для переселенців це доволі часто неприйнятно. А ще й особливості ведення бізнесу на Львівщині: якщо компанія не дуже структурована, то, незважаючи на великий перелік компетенцій, без рекомендацій родичів чи знайомих власника шанси отримати посаду мізерні».

Проблема працевлаштування переселенців пов'язана і з переживанням подвійного стресу – від страждань, яких вони зазнали на окупованій території, та від процесу адаптації на новому місці. «Не треба забувати, що у ВПО, як і у військових, також є свій синдром комбатантів, – зазначає психолог Марта Пивоваренко. – Чим довше триває конфлікт і чим ближче до території бойових дій, тим люди у гіршому стані. Тобто період їх адаптації на Львівщині значно довший, ніж у перших переселенців. А фінансові можливості – зазвичай набагато гірші».

Тож здебільшого працевлаштовуються переселенці з легшими травмами, які вміло налагоджують контакти, погоджуються на роботу без трудової книжки. А також ті, які вирішили питання догляду за дітьми. Влаштування дітей у дошкільні заклади є проблемою для 20% опитаних.

Зазвичай за фахом працюють люди, котрі змогли на новому місці перебування відновити свій бізнес або співпрацювали зі львівською компанією з Донбасу чи Криму. Половина респондентів, яким вдалося працевлаштуватися за тим самим фахом, що й на попередньому місці проживання, заробляють приблизно так само.

Доходи іншої половини – істотно нижчі. Лише 5% отримують значно вищу зарплату.

Є у Львові й кілька відомих прикладів успішно розпочатих переселенцями справ. «Крим SOS» надав вимушено переселеним 9 грантів на бізнес-проекти.

Отець Тихон каже: «Спільнота біженців зі Сходу України» проводить анкетування з метою виявлення професійних навичок і потенційних можливостей переселенців. Систематизувавши матеріал, думатимуть над створенням для себе робочих місць».

У відповідь на запитання про допомогу держави у працевлаштуванні отець Тихон цитує Ільфа і Петрова: «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих».

Право на життя

Однак зрозуміло, що проблему житла та роботи переселенці не в змозі розв'язати самотужки. Ці потреби зобов'язана задовольнити держава, дотримуючись міжнародних стандартів допомоги ВПО.

Отець Тихон ознайомлювався з досвідом роботи уряду Грузії, який побудував для вимушено переселених 36 поселень. Мав зустрічі з керівниками міністерства у справах ВПО.

Наприклад, у містечку Церовані, що за 15 хвилин їзди від Тбілісі, трикімнатні будиночки та по 450 кв. м землі отримали 2020 сімей. У поселенні діють школа, дитсадок, медпункт, швидка допомога, поліція, адміністрація, торговий центр. Побудовано також целюлозно-паперовий комбінат і кондитерську фабрику.

Уряд Грузії продовжує зводити такі містечка за кошти держбюджету у співпраці з європейською спільнотою. На запитання отця Тихона: «Чому в Україні такого немає?» – у міністерстві відповіли: «Все буде, якщо менше красти з бюджету». 

Наразі «Спільнота біженців зі Сходу України» перекладає міжнародні документи допомоги ВПО. Має намір представити їх уряду та громадськості.

Отець Тихон каже: «Ми ознайомимо всіх переселенців із нашими правами, відповідно до міжнародних стандартів. І примусимо владу нас почути. Бо необізнаність вимушено переселених і небажання уряду діяти призводять до свавілля та беззаконня».

Держава не може роками надавати переселенцям лише гуманітарну допомогу. Їм необхідні можливості для реалізації. 

Про це повідомили в «свіжому» номері київської газети «Дзеркало тижня. Україна»