Ілюзія «безпечної» війни

"Війна змінилась. З однієї сторони, дрони дають змогу берегти життя наших людей, з іншої, стрімкий розвиток цього напрямку може призвести до ескалації конфліктів по усьому світу.  

Раніше війна була справою тих, хто готовий ризикувати. Ти не міг когось убити - не ризикуючи бути вбитим. Війна була ставкою на себе. На свою витривалість, хоробрість, техніку, вміння. Ти йшов уперед, розуміючи, що тебе може розірвати, спалити, скалічити. 

І саме тому це стримувало багатьох. Бо ціна була реальною і надто високою. Добровільно брати участь у війні, було прерогативою меншості. 

Сьогодні розвиток дронів і медійний супровід цього розвитку створює ілюзію «безпечної» війни, що може призвести до збільшення активних бойових дій по світу. 

Ти можеш знищити колону техніки, не встаючи з крісла. Можеш скинути гранату не за тридцять метрів від себе, а за кілометри. Можеш підірвати бліндаж, не виходячи з укриття. 

В деяких місцях можу погодитись, що завдяки дронам війна перетворюється на гру. Ти бачиш ворога через екран. Не чуєш його голосу. Не бачиш очей. Не відчуваєш крові на руках. Не запам’ятовуєш її запах. Ти просто доторкаєшся до екрана, і десь далеко розлітається тіло. 

Так простіше. Так ефективніше. Так безпечніше. 

І це - страшно. 

Бо коли війна стає «безпечною» - вона стає популярною, доступною. А таку війну зупинити складно. 

Я чудово усвідомлюю, наскільки важливо розвивати напрямок дронів, як повітряних, так і наземних. У нинішній війні - це найрозумніше вкладення. Це зброя, яка рятує життя наших бійців. І зараз ми маємо вкладатись туди максимально. Бо там, де працює наш дрон - не гине наша піхота. 

І саме тому ми маємо бути вдвічі уважнішими до того, що відбувається і куди усе рухається. 

Це не претензія до тих, хто працює з дронами. Це тривога про те, як легко вбивство перестає мати ціну. 

Ще вчора ти йшов у штурм, бо не було іншого способу знищити ворога. Сьогодні, дрони роблять це в рази ефективніше. Ще вчора рішення воювати приймали ті, хто знав, що за це доведеться платити тілом або життям. Сьогодні, достатньо мати Starlink і дрон за 300 баксів. 

І отут починається нова епоха. Епоха, де людина після кількох тижнів підготовки вбиває на відстані так само легко, як листає стрічку новин. 

Раніше, навіть за кілька років підготовки ти не зміг би знищувати ворога так елегантно, як сьогодні, після кількох тижнів тренувань з FPV. Сьогодні, вхідний поріг до «безпечного» знищення ворога низький, а значить – доступний, як ніколи.  

Епоха, де війна не трагедія, а трансляція. Не акт відваги, а монтажний ролик. Де смерть - не подія, а футаж. 

Думаю, ви й самі помітили, як за останні роки вас перестали хвилювати відео з дронів зі знищенням ворога. Ви до цього просто звикли. 

Минуло десять років, а мені досі сниться обличчя тієї людини. Вона прокинулась від болю і паніки - в ту саму мить, коли я її вбив. Власними руками. Я залишився живий, але той день морально мене скалічив. Мені було 20 років, я не був до такого готовий. 

Сьогодні ж, вбивати стало «безпечно». Ти не бачиш очей, не запам’ятовуєш образи, не відчуваєш запах. 

Але ця «безпека» - ілюзія, створена соцмережами. 

Можна скільки завгодно радіти новим FPV, роботизованим платформам, swarm-атакам, дронам-камікадзе. І ми маємо їх розвивати. Бо інакше - програємо. Але давайте чесно: ми розуміємо, що за цим стоїть? 

Технологія не винна. Але вона змінює людину. І якщо не тримати себе в руках, ми звикнемо. А звичка до смерті, це прямий шлях до того, щоб війна тривала безперервно. 

Ми увійшли в час, коли людське життя виглядає знеціненим. І те, що ми воюємо на боці світла - не змінює того, що війна стає механічною, стерильною, бездушною. 

І коли в наших головах війна остаточно стане «безпечною», вона більше ніколи не припиниться. 

Коли війна втрачає ціну - вона втрачає межі. 

P.S. Причина, чому не переварюю полювання на тварин, тому що ми з твариною не у рівних умовах".

Автор - сержант Валерій Маркус.