Донеччани ділилися своїм харчем із бійцями спецбатальйону міліції Львівщини

На сайті прес-служби (відділу зв’язків із громадськістю) Львівського обласного управління МВС розміщено публікацію Степана Саливончика «Коли стоїш на захисті своєї країни, рідних діток, матері, сила волі переборює страх», – учасник АТО», в якій розповідається:

«Понад 200 працівників спеціального батальйону міліції Львівщини уже неодноразово несли службу в зоні АТО. Кожен боєць готовий знову йти у бій проти загарбників, щоб відстояти незалежність і цілісність України. Зараз свій священний обов’язок виконує майже півсотні співробітників спецбатальйону.

– Працювати на сході країни, звідки я щойно повернувся, певною мірою легше, – зізнався працівник спецбатальйону, – знаєш, що попереду ворог, який нахабно вторгся на рідні терени, і йому потрібно дати відсіч. Не кривитиму душею. Адаптуватися в умовах війни не легко, але усвідомлюєш, що стоїш на захисті своєї країни, рідних діток, матері, тож сила волі переборює страх. А відтак ти готовий боротися заради миру та спокою співгромадян, – розповів працівник спеціального батальйону міліції.

Бійці не приховували, що попервах вони не відчували особливої гостинності з боку місцевого населення. Було помітно, що російська пропаганда зуміла нав’язати жителям Донецької та Луганської областей своє бачення конфлікту, який самі ж і спричинили. 

Характерно, що позицію сусідньої країни підтримували переважно люди старшого покоління, пам’ятаючи про Радянський Союз. Та його уже немає.

Молодь виявилася далекогляднішою, а тому охоче вступала в дискусію з представниками силових відомств України. І крига, як то кажуть, скресла. Донеччани навіть по-братньому ділилися з вояками своїм харчем, бо відчули, що «западенці» прийшли не для того, аби їх грабувати.

На жаль, слід бути готовими до підступів, адже «старший брат» готувався до нападу заздалегідь. Є на Сході містечко Вовчанськ. Якихось три кілометри відділяють наші землі від сусідньої Росії. Тож неозброєним оком ще до сумних подій було помітно, що «кремлівські яструби» вишколюють своїх вояків.

Ні з того ні з сього в алярмовому порядку спорудили злітно-посадкову смугу. Поруч кучкувалися військові, в розпорядженні яких найсучасніша зброя.

Агресія очевидна. Із так званих підствольнихгранатометів систематично вели стрілянину.

Гранатами охоплювали до 400 метрів, уражаючи все живе. РПГ-7 та «Муха», здається, не вмовкали.

Смерть у районі АТО чатувала на кожному кроці. Ще й «розтяжки» були повсюдно – не лише на прибудинкових територіях, а й у довколишніх лісах. Ось така підготовка!

Що ж мали наші вояки? А нічогісінько, лишень автомати та пістолети. Тож диву дивуєшся, яким чином українські силовики все-таки вистояли і продемонстрували відчайдушний опір завойовникам.

– На схід нас закинули серед ночі, – згадує один з працівників батальйону. – У групі було 13 чоловік – уродженці Рівненщини, Закарпаття та Львівщини. Ми не знали, куди і з якою метою летимо. І тільки  на світанку зорієнтувалися, де знаходимося, бо повсюдно побачили барикади, затемнені вікна будинків. А тамтешня природа така ж гарна, як і наше славне Прикарпаття. І люди добрі. Тож ми твердо вирішили, що не віддамо їх на поталу.

Бійці вдячні військовим із Західного територіального командування, зі селища Старичів. Адже один з офіцерів, прізвища якого, на жаль, вони не запам’ятали, поділився з ними своїм афганським досвідом дій в екстремальних ситуаціях. Він висловлював прості, але дуже слушні практичні поради.

Скажімо, необхідно дістатися якогось населеного пункту, і маршрут затверджений вищим командуванням. Утім, на думку досвідченого офіцера, не варто йти саме цією дорогою, бо можлива засідка. Ліпше обхідними, хоч і невідомими, шляхами.

Звісно, за таку витівку можна й прочухана отримати, але це мізерні неприємності, порівняно зі збереженим життям. А за мир і спокій неодмінно потрібно боротися, застосовуючи усі можливі засоби.

Наведемо такий приклад. Кілька міліціонерів у позаслужбовий час пішли у магазин по продукти. Зауважимо, що шикувати у буремному краї не доводиться: за 30 гривень добових не дуже й поїси. Тільки-но розплатилися, як почули волання про допомогу. Виявилося, що до перукарні, розташованої поруч, влетів якийсь нахаба і зірвав з шиї працівниці золотий ланцюжок. Та скористатися награбованим зловмиснику завадили львівські міліціонери, які наздогнали його і передали в руки міліції. А через кілька днів у місцевій газеті з’явилася стаття за підписом потерпілої, котра висловила щиру вдячність своїм захисникам. І таких прикладів чимало.

– Наше головне завдання полягає у відновленні правопорядку в шахтарському краї, – долучився до розмови командир 1-ї роти. Певною мірою, нам це вдається. Принаймні у Маріуполі ситуація поступово налагоджується. Служба представників силових відомств, маю на увазі армію та міліцію, перебуває у посиленому режимі.

Щоправда, нерідко доводиться вдаватися і до не дуже популярних методів. Скажімо, проводити так звані зачистки, що передбачає блокування району, тобто перевірку всіх сумнівних осіб.

Звісно, нерідко під приціл силовиків потрапляють і законослухняні громадяни. Та що вдієш. Як правило, до цих операцій  долучаються і співробітники таких спецпідрозділів, як «Сокіл», «Омега» та «Альфа».

У складі спеціального батальйону міліції три сотні співробітників, більшість атестовані. У структурі – три оперативні роти і четверта, автотранспортна.

Найвідповідальніші завдання покликані виконувати члени двох штурмових взводів. Слабодухих міліціонерів у цьому підрозділі нема, та й не може бути.

Фізичній підготовці тут приділяють особливу увагу, адже протистояти правопорушникам здатні лише ті, хто бездоганно володіє прийомами рукопашного бою, готовий без сум’яття вступити з ними у двобій. А тому в спортивному залі заняття тривають, як то кажуть, до сьомого поту.

Окрім основних – ще й міні-футбол, яким охоплено більшість представників силових відомств. Спорт зміцнює не тільки здоров’я, а й дружбу, навчає мудрості взаємовиручки».