14:48 12 листопада 2014 р.
Фото: Вікторія Цимбаліста / «Газета по-українськи»
У каплиці позаду храму на вулиці Генерала Чупринки щодня збираються з десяток волонтерів – приходять у вільний час, хтось до роботи, чи під час обіду, є й пенсіонери та матері з дітьми.
У церкві Святого Климентія на вулиці Генерала Чупринки у Львові вже другий місяць працює жіночий волонтерський батальйон. Дівчата для українських солдат шиють теплі балаклави, рукавиці, шкарпетки та устілки для берців. А ще плетуть маскувальні сітки.
У каплиці позаду церкви щодня збираються з десяток волонтерів. Люди приходять у вільний час, хтось до роботи, чи під час обіду, є й пенсіонери та матері з дітьми.
«У нас люблять жартувати дівчата, що у вільний час від волонтерства займаємось роботою. Тут в нас сувої з теплою флісовою тканиною. Її закупляємо на зібрані гроші. Що вихідних виходимо в центр міста плести маскувальні сітки. Там хтось долучається до роботи, хтось жертвує гроші. Їх дівчата собі відмальовують і вже за цими зразками шиють рукавиці, шкарпетки, балаклави. Швачки у нас не професійні, тому дехто не відразу наважується на таку роботу, щоб тканину не зіпсувати, але пробують і все вдається. За роботу тут ніхто нікому не платить. Наша допомога солдатам це наш затрачений час», – розповідає волонтерка Олена Цілуйко – реставратор, яка по кілька годин на день приходить до церкви аби допомогти солдатам – займається пошиттям балаклав та шкарпеток.
За два місяці волонтери нашили більше 2 тисяч теплих речей. «Нам замовлення роблять самі солдати. Саме за їх проханням розробили і спеціальні ескізи рукавиць. Вони з відкритими пальцями, але якщо холодно їх можна прикрити, а ще на долоні є спеціальні вставки з дерматину або шкіри. Військові також попросили нас пошити для них маскувальний костюм. Він білого кольору, бо на зиму, з капішоном, рукавами, штаньми. Правда тут дуже багато деталей, дівчата трохи бояться за це братися. Стараємось робити універсальні речі шкарпетки і устілки ходових розмірів 43-45», – додає Олена.
Устілки, які би можна було вкладати в військові берци волонтери роблять трьох шаровими. З тепловідбиваючого матеріалу, взуттєвого картону та утепленого матеріалу, як кашемір чи плащова підкладка. У храмі жінки лише знімають заміри та вирізають тканину, клеять та шиють дома.
«Клей, який з'єднує прошарки тканин має неприємний запах. А устілок по кілька сотень штук одна волонтерка виготовляє, в цьому приміщенні можна було б потравитись випарами. Нема й де швейне обладнання поставити, тому все це робиться по домах», – пояснює Цілуйко.
Серед волонтерів, які працюють для блага українських військових, – й 84-річна Людмила Дірдовська. Жінка ледве пересувається на ногах, спирається на паличку, не бачить на одне око, тим не менше до храму приходить щодня. Вирізає клаптики тканини, з яких роблять маскувальні сітки.
«Годинку в день, але приходжу, бо треба помагати нашим солдатам. Якщо всі разом до роботи станемо, то і війна швидше закінчиться. А вона така несправедлива і не потрібна», – каже жінка.
До жінки на допомогу поруч сідає студентка Ольга Гурова. «Приємно те, що дуже багато людей, які приходять до нас не цураються ніякої роботи. Серед жінок волонтерок є лікарі, професори, вчителі, економісти. Всі вони відкладають свою роботу і переформатовуються в швей. Я приходжу після пар в університеті. Спочатку різала тільки стрічки на сітки, тепер буду пробувати також шити», – говорить Ольга.
Волонтерський батальйон в церкві Святого Климетія працює щодня з 9 до 19 години. Організатори кажуть, що їм постійно бракує рук. Чим ближче до зими ти збільшуються замовлення на теплі речі, змінюється колір маскувальних сіток.
Так само є постійна потреба в теплій тканині. Просять зголошуватись всіх, хто може допомогти.
Про це повідомляє в сьогоднішній публікації в київській «Газеті по-українськи» Вікторія Цимбіліста.