Головний тренер львівських «Карпат» Ігор Йовічевіч розповів про принципи своєї роботи

18 червня 2014-го року хорват Ігор Йовічевіч прийняв першу команду львівських «Карпат». У другій половині дня тренер був представлений гравцям на клубній навчально-тренувальній базі.

У перший сезон під керівництвом наставника леви фінішували передостанніми – 13-ми. Ігор Йовічевіч розповів  про свої тренерські погляди і принципи роботи:

«Я – молодий тренер. Тільки у березні отримав PRO-диплом УЄФА. У «Карпатах» багато молодих гравців. Ми разом ростемо і доповнюємо один одного. Набираємося досвіду. Думаю, це оптимальний варіант успіху.

Наші молоді гравці вперше грали на стадіонах прем´єр-ліги і проти команд, які ще вчора бачили по телевізору. У цій ситуації дуже велику роль грає тренерський штаб. Наставник має бути вихователем і вчителем.

Тренер має цінувати гравців, з якими він працює. Тут треба проявити свої якості менеджера, адже ти управляєш людьми, а не яхтами чи будинками. Футболісти мають свої емоції. У старших і досвідчених гравців зовсім інша психологічна підготовка.

Ми не можемо вимагати результат від 17-18-річних хлопців. Потрібен час, щоб вони виросли, реалізували свій талант і відповідали вимогам прем´єр-ліги.

Чому я маю боятися довіряти молодим? Якщо боїшся програти, то точно поступишся. У нас є ціль, філософія і стиль. Потрібно бути мужиком, пройти через важкий момент. Дуже легко працювати тренером чи бути частиною команди, яка вже досягла успіху. Коли починаєш будувати все з нуля і бачиш прогрес, то це дуже мотивує.

Ми не дивимося на результат конкретного матчу. Для нас важливо поставити гру і створити дружній колектив. Результати прийдуть через якість гри.

Для мене найважливіше – те, що ми зробили до конкретного результату. На початку чемпіонату команда менше за суперника володіла м´ячем. Зараз ми випереджаємо опонентів за цим показником. У нас більше ударів. Раніше було навпаки. Тобто, ми додали у всіх компонентах.

У футболі перемагає той, хто забиває голи. Мали проблеми з реалізацією своїх моментів. Це впливало на кінцевий результат. Але для мене моя команда перемагає у кожному матчі.

На цей сезон ми не мали конкретного завдання, але стояло питання – побудувати команду. З точки зору моральної підтримки у нас є все необхідне. Умови для тренування у нас одні з найкращих в Україні. Газон на стадіоні «Україна» за якістю знаходиться на першому місці серед усіх команд прем´єр-ліги.

Дуже хотілося б закінчити процес побудови команди. Стабілізувати гру, щоб не було перепадів.

Я багато навчився у Рафаеля Бенітеса, Вісенте дель Боске і Хорхе Вальдано. У пергу чергу, як бути людиною і як через толерантність та демократію передати свої вимоги гравцям. Дуже важливо переконати людей у те що сам віриш. У своїй кар´єрі я зустрічався з наставниками, які мають багато знань і вмінь, але не можуть перенести свої емоції на гравців. І футболісти їх не розуміють. А є тренери, які знають трошки менше, але мають Божий дар бути людиною, якій гравці довіряють і разом з ним ростуть. І навіть здатні померти за свого наставника.

Мені не соромно сказати, що я всього не знаю і продовжую вчитися. Думаю, ніхто всього не знає. Кваліфіковані помічники роблять тебе кращим.

У командах 19-річних і 21-річних майстерність футболістів зовсім інша і тебе, можливо, не карають за помилку у фазі захисту. У прем´єр-лізі такого немає. Перша помилка – це пропущений гол. Через це треба пройти. Дуже важливо зробити аналіз, щоб потім на тренуваннях акцентувати увагу на виправленні допущених помилок, не відходячи від своєї філософії гри. Інша частина тренування – підготовка до майбутнього опонента.

Для мене, молодого тренера, кожен наш матч суперважливий. Ніби останній у кар´єрі. Хочу, щоб гравці думали так само – кожна наступна гра є найважливішою.

У минулі сезони «Карпати» грали на контратаках. Це не означає, що це не правильно. У кожного тренера свій стиль і це треба поважати. Якщо твої методи приносять результат, значить ти правий. Я бачу гру через контроль м´яча. Якщо він у твоєї команди, значить ти контролюєш хід гри, проводиш атаку там, де ти хочеш. Звичайно, це не може бути імпровізовано чи анархічно, а має бути організовано.

Є гравці, які звикли до іншого футболу, до спрощеної гри, але, не дивлячись на результат і суперника, намагаємось розвивати атаку від воріт, щоб всі приймали участь у розіграші. Маємо багато награних комбінацій, де можемо атакувати через фланги або через центр, але не перестрибуємо зони поля. Через ігри набираємо більше досвіду, щоб краще відповідати вимогам, які висуває прем´єр-ліга.

Спортсмени зроблені з такого матеріалу, що завжди хочуть перемагати. У тренера є дуже багато методів, як вплинути на гравців між таймами: когось треба похвалити, когось підтримати чи розслабити, когось агресивно покритикувати. Треба відчути, що сказати в тій чи іншій ситуації.

Досвід футболіста допомагає на око побачити, коли гра йде не за планом. Тоді намагаєшся вплинути на хід матчу своїми підказками. Міняєш схему чи гравців місцями. Замінами пробуєш освіжити якусь позицію.

Я знаю, що ті гравці, які розпочинають грати з перших хвилин, трохи більше задоволені, ніж футболісти, які сидять на лавці запасних. Це футбол. Хочу щоб гравці розуміли, що рішення приймаються на користь команди і нікого індивідуально не ображають.

Жодному футболістові неприємно, коли його міняють чи не ставлять в основний склад. Всі хочуть грати. Якщо хочеш грати, то тренуйся на 100%. На заняттях закладається не тільки фізичний, але й психологічний фундамент.

Я не прихильник довготривалих установок. Я сам такого не любив. Знаю, що є тренери, які тримають гравців 1,5-2 години і в повному обсязі показують їм матчі суперників.

Для кожного клаптика поля існують певні механізми і їх треба запам´ятати. Зупиняю тренування, щоб пояснити для чого потрібен цей рух, чому таке розташування гравця і як вийти з тої чи іншої ситуації. Не мовчу і не чекаю кінця тижня, щоб сказати, що було не так.

Ліга чемпіонів – це максимальний рівень футболу. Можна зрозуміти футболістів «Шахтаря», які грають проти «Баварії», а через три дні виходять на матч проти «Іллічівця», «Говерли» чи «Карпат». Як їм налаштувати себе на чемпіонат України, де на стадіон прийде 1500 глядачів? Це дуже важко. Ми, навпаки, перебуваємо у зовсім іншій ситуації. Кожна гра для нас – це Ліга чемпіонів. Якщо хочемо грати в Європі, то маємо серйозно ставитися до кожного суперника, незалежно від назви. Звичайно, у протистояннях з «Шахтарем», «Дніпром» чи з «Динамо» гравців не треба додатково мотивувати. Інакше можна їх перевантажити, що призведе до психологічної блокади. Навпаки, треба їх розслабити чи заспокоїти.

Є наставники, які на тренування відпрацьовують одне, а коли прийде матч говорять гравцям зовсім інше. Футболістів це плутає і ти втрачаєш їх довіру.

Якщо тренуєш одне, то перенось це на гру, незважаючи на тимчасовий результат. Якщо довгий час над цим працюєш, то є більша ймовірність, що це принесе результат. Якщо будеш кидатися з боку в бік у методиці тренування, то це означає, що ти сам не знаєш чого хочеш.

Футбол – це джунглі. Найстабільніші і найміцніші залишаються на вершині і рухаються вперед. Слабаки і гравці без амбіцій з часом відсіюються. Мусиш мати ціль і віру у свої сили.

Люблю і поважаю футболістів, які швидко думають. Якщо не можеш швидко приймати правильні рішення в екстремальних ситуаціях, то буде дуже важко конкурувати на високому рівні.

Успішного футболіста від середнього відрізняє розвинені периферичний зір, вестибулярний апарат, слух та орієнтація у просторі. Він дивиться на твій рух і стане в те місце, де ти не зможеш його дістати.

Хотілося б мати нападника типу Олександра Гладкого чи Луїса Адріано, але на данний момент у нас є гравці, які розвиваються і дуже багато працюють, щоб реалізувати свої гольові можливості. Якщо є моменти, то обов´язково будуть і голи.

Коли обираю стартовий склад, то завжди є сумніви щодо однієї чи двох позицій. Вони можуть бути викликані травмами чи дискваліфікаціями. Загалом тренер знає хребет команди. Якщо нема основи, то це не команда.

Тренерська робота – одна з найважчих і найкомплексніших у світі. Вона вимагає багато концентрації та самовіддачі.

Крім гравців є лікарі, вболівальники, журналісти, президент клубу, генеральний директор. Дуже багато розмов і коли закінчуєш день, то приходиш додому виснажений. Додайте до цього підготовку до матчів, аналіз наступного суперника. Тренер має вміти жертвувати собою. Якщо не готовий до стресу та емоційних перепадів, то просто поміняй посаду.

Ми не займаємо високого місця у турнірній таблиці, але належимо до команд, які мало пропускають. Це факт.

У «Карпатах» тільки двоє центральних захисників мають високий зріст. Решта – ні. Щоб стандарти були ефективними, напрацьовуємо комбінації, коли футболісти можуть забити ногою чи завдяки вдалому вибору позиції.

Імпровізація можлива у штрафному майданчику. Там багато залежить від індивідуальної майстерності гравців.

Не люблю виділяти окремих гравців. Для мене пан Команда на першому місці.

Одна з моїх мрій – бути готовим до різних ігрових моментів, оптимально на них реагувати і передбачати події у матчі.

На тренуваннях симулюємо різні варіанти розвитку матчу. Наприклад, гру у меншості і в більшості. Або що робити, коли ми програємо 0:1, а до кінця зустрічі залишається 10 хвилин. Чи як команда має себе вести, коли веде 2:0.

Вболівальники хочуть бачити карпатівський дух. Вони можуть вибачити нам невдалі результати, але не пробачать, якщо ми не будемо боротися до кінця.

Коли я грав за «Карпати», то спілкувався російською мовою. Тоді всі у команді нею говорили. Це було 12 років тому. Коли повернувся до Львова і почав працювати спортивним директором, то відчув, що більшість людей розмовляли українською. Можливо, я не зауважив цього коли грав. Мені сподобалася українська мова і я почав нею говорити. Вона дуже мелодична і співуча. Нагадує італійську.

Українцям імпонує те, що іноземець вивчив їх мову. Відчуваю повагу від людей. Повірте, не так просто вивчити іноземну мову. Для цього потрібен час і зусилля.

Коли треба поборотися за своє місце під сонцем, то можу це зробити українською мовою.

Як я можу донести до гравців свою ідею і свої емоції, якщо вони мене не розуміють? Я грав у Японії, Бразилії і Китаї. Тренер спілкувався з гравцями через перекладача. Це не те. При перекладі втрачаються емоції наставника, який має налаштувати тебе на гру.

Якщо хочеш бути тренером високого рівня, то маєш володіти мовами. Хоча б англійською. Це видно на прикладі Сергія Реброва в «Динамо». Він знайшов підхід до іноземців. Йому вдалося об´єднати українців і легіонерів. Команда йому довіряє. Це відображається на результатах.

Знаю хорватську, англійську, іспанську та українську мови. Бразильську розумію і можу нею говорити. Вона відрізняється від португальської. Свого часу навіть китайською говорив. Був одним із легіонерів, який давав інтерв´ю без перекладача. Це дуже важка мова і без практики її швидко забуваєш. Японської не встиг вивчити.

Тема моєї дипломної роботи - «Контроль м´яча». Щоб відповісти на три екзаменаційних питання, потрібно було знати 75 тем. Хвилювався, але все добре закінчилося.

До тренерських курсів Шевченка бачив тільки по телевізору, хоча маємо спільних знайомих. Він здивував мене, як людина. Андрій глибоко бачить футбол.

Даріо Срна – мій хороший друг. А його дуже поважаю і ціную. Коли є можливість можемо випити кави і поговорити про футбол.

Вільний час присвячую сім´ї – дружині Снежані, синам Філіпу і Маркосу. Це джерело моєї енергії. Вони мене мотивують, щоб я міг бути мотиватором для своєї команди. Не можу описати наскільки позитивно моя сім´я на мене впливає. Я дуже люблю і поважаю свою дружину і дітей. Коли маємо час, то можемо прогулятися Львовом, піти в ресторан чи відпочити на озері. Моя сім´я – мої перші фани. Вони ходять на мої матчі і дуже переживають. Це невід'ємна частина «Завжди вірних».

Розповідь Ігоря Йовічевіча опублікували сьогодні, 22 червня, в київському інтернет-видання «Gazeta.ua».