У Львові волонтери піклуються про тварин

Вони відрізняються від простих волонтерів тим, що, як з людськими дітьми, влаштовують підопічних у сім’ю, контактують з новими власниками та контролюють чи тваринці там добре. Львів’янка Тая Ферцович щодня носить по 10 кілограмів їжі безпритульним тваринам.

Тепер вона готується отримати статус соціального опікуна і співпрацюватиме з комунальним підприємством, щоб лікувати, стерилізувати та віддавати у добрі руки безпритульних собак міста. Такий статус вже отримали близько 40 львівських волонтерів.

Про те, як виглядає день зоозахисника та що має змінитися в країні для кращого існування чотирилапих Тая, комунальники і поліція Львова розповіли журналістці інтернет-виданню «Українській правді. Життя», яка повідомила:

«Коли домовляюся про зустріч, зоозахисниця Тая Ферцович одразу попереджає: «Не забудь гумовці». Наступного дня зі самого ранку їду на вулицю Мазепи. Зустрічає мене невисока, тендітна дівчина. Кличе зі собою додому, пояснює – заберемо харчі підопічним. Відкриваються двері і я завмираю від несподіванки – на нас біжить великий, волохатий пес.

– Ти просто стій. Вона познайомитись хоче.

Моя нова знайома – Афіна, порода – суміш ірландського вовкодава. Недавно відсвяткувала шестиріччя. Афіна добре розуміє бажання своєї господині помогти безпритульним собакам. Вона і сама колись дворовою була. Тая згадує:

– Коли її знайшла – вона була така нещасна, животик у ранках. Три дні лежала під столом і спала. Потім прийшла в себе і почала на мене гарчати. Чоловік казав: «Що то ти за чудо таке привела, яке нас з хати виганяє?»

З часом виявилось, що собака глуха, а ввечері погано бачить. Та попри все, це дуже добрий і розумний пес, говорить господиня. Страшенно любить дітей і завжди захищає малих собак.

– Ми дружимо з йорком маленьким – Тофіком. Як йде з ним і з ще якоюсь собакою, навіть дружньою, вона тій собаці навіть не дозволяє Тофіка понюхати, бо він – менший. Так вона всіх маленьких захищає, навіть якщо перший раз бачить. Видно якийсь материнський інстинкт.

Сьогодні до безпритульних собак йду з господинею я, тож Афіну залишаємо вдома.

Тая дає мені два невеликих кульки з костями, сама бере відро з кашею. Прямуємо до Збиранки – так називають цю місцевість.

Через хвилин десять починаю розуміти нащо мені гумовці: закінчується асфальт, трава, будинки, починається ґрунтова дорога, болото, химерні дерева та стихійні смітники. З’ясовую, що жінка ходить так щодня.

– Це займає півтори-дві години. А якщо трохи довше затримуєшся там щось зробити: перебинтувати, намазати, – тоді може бути навіть три години.

Тим часом я вже відчуваю, що мої, здавалося б, невеликі кульки починають важчати. А у Таї відро вісім кілограмів важить!

– Зазвичай ходжу сама, – відповідає на мої розпитування дівчина. – Коли захворію деколи, то вже когось мушу просити. Але це дуже рідко таке буває, бо всі бояться туди ходити.

Десь у той момент якраз починаю розуміти чого люди бояться. Ми опиняємось у якомусь лісі здичавілих, старих дерев, де-не-де паркани, є навіть з колючим дротом, і багато-багато напіврозвалених будиночків. Тая пояснює, що це закинуті дачі.

Місце облюбували собі безхатьки, наркомани, найчастіше їх можна тут зустріти ранком у будень або у неділю. І саме тут жінка знайшла своїх підопічних:

– Мені одна бабуля розказала, що біля дач бачила, що собака народила песят і треба їм допомогти. Я пішла з подружкою шукати. Ми знайшли одних, потім дивимося – приходять ще менші цуценята. Так ми побачили, що і друга сука вивела щенят, почали підгодовувати і їх.

Через тиждень прийшла ще одна бідна нещасна собачка. Груди у неї були обвисли і дівчата зрозуміли, що десь є ще третій виводок.

– Почали шукати, знайшли їх у ямі – брудно, сиро, мокро – подіставали, перенесли на одну із закинутих дач. Щодня носили дитячі суміші для найнещадніших цуценят і всякі вітаміни, а щось поживніше для старшеньких... Потім виявилось, що є ще дві собаки – одна вагітна і хлопчик.

Неймовірно, але тоді Тая врятувала 30 (!) маленьких щенят. І від листопада до лютого цього року всім знайшла господарів.

Зараз Тая опікується п’ятьма дорослими собаками: Дівчинкою, Зірочкою, Асею, Рижулею і хлопчиком Ковбоєм.

Ще є три котики: Ромео, Джульєтта і, як її називає Тая, – Дівчинка, помічена сонечком.

Це лише на Збиранці. У Винниках, поблизу Львова на жінку щотижня чекають ще 7 котів.

Півдороги Тая готувала мене до зустрічі із собаками. Попередила, що точно будуть гавкати, наказувала не боятись і годувати.

Коти побачили мене і заховались. Опікунці довелось вмовляти їх вийти. На вигляд тварини були як домашні. Вгодовані, красива блискуча шерсть.

Поки йдемо назад Тая авторитетно пояснює:

– Кожного дня у щоденну порцію обов’язково входить м’ясо. Або на кістках вариш, або на ребрах, або печінку купляєш, селезінку і обов’язково кашу. Котам – лівер, рибу, молоко, сухий корм.

Уточнює, що у холодний період тваринкам завжди потрібно щось тепле давати. І у будь-яку пору – воду.

Усе це жінка щодня купує за свій рахунок.

– Я навіть не рахувала, але це дуже дорого.

Приглядаюся і бачу, що у багатьох розвалених будинках досі є речі, які належали колишнім, а може і теперішнім випадковим мешканцям. На стінах часом висять образи, на підвіконниках – щітки, дезодоранти. У багатьох хатах стоять знищені меблі. Моторошна картина.

Ентузіазму не додають слова Таї:

– А ось у тому будинку минулого року знайшли тіло хлопця.

У мене шок. Питаю, що нею керує, коли вона щодня йде у це місце.

– Я не можу дозволити їм пропасти з голоду. Тим більше, що тут недалеко і бомжі живуть, які їдять тих псів, котів.

У нас колись Тамара така була, вона котиками бездомними опікувалась і знаходила їм домівки. Якось вона прослідкувала за одною бомжихою і побачила у тої вдома котів у клітках і двох псів на прив’язі, вже шкіри у них не було на шиї.

А одного пса вона побачила вже розрізаного на шматочки. Вони просто їх їдять! Розумієш? Тамара вичекала, коли бомжів не було вдома. Порозв’язувала псів, позабирала котів. А ті бомжі і далі тут живуть.

Таї всі кажуть, що вона нерозумна, бо туди ходить. Жінка говорить, що і сама боїться, але не знає як вирішити це питання по-іншому.

Із березня 2016 року такі волонтери, як Тая, можуть отримати статус соціального опікуна. Для цього потрібно підписати відповідний договір з львівським комунальним підприємством «Лев».

Саме ЛКП здійснює специфічну роботу. Воно не є притулком, а лише ветеринарно-стерилізаційним центром, тому тут немає змоги довго утримувати безпритульних собак.

Тварин відловлюють, лікують, стерилізують, щеплять від сказу і комплексною вакциною, вживлюють чіп з інформацією про нього і чіпляють на вухо кліпсу з його номером у електронній базі даних безпритульних собак міста.

– Останній підрахунок безпритульних собак у Львові проводили минулого року. Тоді нарахували від 600 до 1000 безпритульних собак, точну цифру назвати важко. За рік вдалось відловити 600 безпритульних собак, причому більше половини з них вдалося прилаштувати, – розповідає речниця КП »Лев» Лілія Кузік.

Якщо за певний час ніхто з львів'ян не зголошується забрати тварину, то працівники «Лева» змушені відпустити її назад на вулицю. Там за ними і беруться наглядати соціальні опікуни.

Вони відрізняються від простих волонтерів тим, що не просто годують собак, допомагають відловити і стерилізувати, а й, як з людськими дітьми, влаштовують підопічних у сім’ю, контактують з новими власниками та контролюють чи тваринці там добре.

– Співпраця з опікунами допомагає дбати про собак на відстані. Крім того, на своїх територіях опікуни слідкують за появою нових безпритульних собак, інформують ЛКП, наші спеціалісти відловлюють тварин і забирають до центру, де ветеринари їх стерилізують, вакцинують тощо.

Наша героїня Тая каже, що для неї статус соціального опікуна нічого не поки змінює.

– Тобі постійно дзвонять: десь збили тваринку, десь треба дістати звідкись, десь підкинули. Все – до нас, опікунів і волонтерів. А ми не маємо ні дотацій, ні клінік. Спиш – не спиш, береш таксі. Забираєш ту собаку. Везеш додому, Прилаштовуєш десь. Все робиш через своє внутрішнє переконання.

Як робила все за свої гроші, своїми силами, жертвуючи своїм часом, за своїм бажанням – так все і продовжую робити. Я знаю одне – я зробила для тих собак щось, я йду з чистою душею додому.

Найбільшу проблему волонтер вбачає в тому, що такі небайдужі всі поодинці.

– Якби ми згуртувались – могли б зробити притулок. Нам легше було б сплачувати ті кошти, які йдуть щодня на харчування… Якби від стерилізаційного центру був притулок, щоб простерилізувати собаку, вилікувати і потім її влаштувати.

Біля притулків, на думку дівчини, можна було б зробити якісь перетримки, платні готелі для тварин, щоб на кілька днів чи тижнів друга можна було залишити і знати точно, що за ними подивляться.

– Не брати шалені гроші, але, разом з тим, підзаробити щось для притулку, – пояснює вона.

Тая нагадує, що у країні навіть немає всеукраїнського об’єднання по захисту тварин. Її знайомі зараз пишуть статут і хочуть зареєструвати таке західно-українське товариство.

Вона рада, що зараз у інтернеті пишуть багато петицій до президента про жорстоке поводження з тваринами, завжди під ними підписується, і має надію, що колись це таки виллється у прийняття повноцінних законів щодо захисту чотирилапих.

У львівській поліції пояснюють, що наразі керуються двома статтями – 154-ю Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил тримання собак і котів» та 299-ю Кримінального кодексу України «Жорстоке поводження з тваринами».

– Стаття 299-та передбачає каліцтво або смерть і, оскільки це кримінал, то реагуємо викликом слідчо-оперативної групи та доставлянням у відділок поліції, – пояснює координатор зв’язків з громадськістю патрульної поліції Львова Катерина Рибій.

З покаранням за неналежне тримання тварин складніше.

– Має бути виклик, вломитися перевіряти щось – не маємо права. Ми можемо скласти протокол, коли багато собак в хаті, тримання собак/котів у під’їздах, коридорах, балконах, підвалах, але за умови, якщо є скаржник, якому це заважає.

Не можуть поліцейські покарати людину за жебрацтво з тваринами – в Україні це не є правопорушенням.

Вилучення тварини у власника можливе тільки за рішенням суду. Причому встановити власника практично не можливо – зазвичай люди не мають договорів купівлі-продажу, дарування – це поодинокі випадки».

Про це повідомили сьогодні, 1 квітня, в інтернет-виданні «Українська правда. Життя».