12:23 26 липня 2021 р.
Відео:
Сьогодні учасники цієї акції проводять заходи у Києві, дали концерт під стінами Верховної Ради і обговорять стратегію взаємодії соціальних і реабілітаційних центрів України у Президент-готелі.
Під час перебування учасників акції "Шлях незалежних" у Львові головним її спікером став Геннадій Мохненко - пастор «Церкви добрих перемін» (м.Маріуполь), єпископ протестантської Церкви Божої України, засновник і керівник найбільшого на пострадянському просторі дитячого реабілітаційного центру «Республіка Пілігрим» і мережі реабілітаційних центрів для дорослих, ініціатор громадської антинаркотичної акції «Обридло» і кругосвітнього велопробігу «Світ без сиріт».
Dailylviv подає його виступ на пресконференції у Львівському пресклубі майже дослівно - заради збереження оригінального стилю і думок промовця.
"Я - капелан української армії. Живу на фронті. Лінія фронту за 15 км від мого дому. Ми робимо коло Україною на мотоциклах і автомобілях, 3 тисячі кілометрів. Назвали нашу акцію "Шлях незалежних"... Зі мною бойові друзі-капелани.
Перша мета акції - патріотична - привітати всіх з ювілеєм Незалежності.
Друга мета - антинаркотична, антинаркодилерська. Головна світова війна не припиняється ні на секунду. Сьогодні в Україні наркоторговцями буде вбито кілька сотень людей. Кожен день. Про це практично ніхто не говорить всерйоз. Повідомлень з цього фронту не публікують. Статистику не ведуть. Тому ми своєю акцією закликаємо боротися з наркодилерами, з наркоторгівцями, з тими, хто будує наркомережі і наркоструктури. А не з наркоманами-бідолагами, що часто подають як боротьбу з наркоторговцями.
У мене особисті порахунки з наркомафією. Я поховав занадто багато дітей, будучи директором найбільшого дитячого реабілітаційного центру у колишньому Союзі. 35-ть моїх прийомних дітей: майже у всіх них їхні батьки були вбиті через наркотики, через наркоманію.
Третя мета акції. За 30 років незалежної України десятки, десятки, десятки тисяч людей вирвалися з наркотиків і алкоголізму у християнських реабілітаційних центрах, християнських соціальних проектах. Про це говорять неймовірно мало. Цією акцією ми розповідаємо історії.
З нами молода людина, якого мама з бабусею прив'язували тросиком від мотоцикла до батареї, щоб він не коловся. Він перепилював тросик, убивав себе наркотиками, доки його не довезли у реабілітаційний центр. Зараз він закінчив університет, займається бізнесом, закінчив музичну школу - захотів навчитися грати, зараз виступає на наших акціях. Буде у президента біля офісу грати. Він став прийомним батьком.
Ми розповідаємо історії, які не вмістити у ніякі книги. І просимо журналістів розповідати про ці історії - давати людям надію. Насамперед, ми закликаємо не влізати в наркотики. Але якшо біда прийшла, ми кажемо: погляньте на позитивний досвід, десятки-десятки тисяч людей повернулися до нормального життя.
Мої батьки помирали від п'янства свого часу. Через наш християнський реабцентр повернулися до життя і доживали свого віку по-людськи. Моя сестра молодою вмирала від п'янства, доки її не привезли в реабцентр. Пройшла реабілітацію і вже багато років має нормальне життя.
Офіційна медицина не має нічого навіть близько подібного до християнських реабілітаційних центрів. Але в нашій країні місцями є трупні плями імперії, я би сказав, Білорусь місцями. У деяких містах і регіонах у християнські реабцентри занадилися то пожежна охорона, то санепідемстанція, то якась ветеринарна служба, радіологічна служба - я вже забув всі їхні назви. І вони виписують різні протоколи і штрафи.
Ось ми були у Тернополі під судом, заїхали десятки машин, людей. Тому що цей суд недавно відпустив наркодилерів. І цей же суд оштрафував християнський реабілітаційний центр на 17 тисяч гривень за заявою пожежних. Ми вимагаємо від держави припинити бюрократичний безкрай. І особливо - найбільш ганебні дії, які вже були багато разів: коли в християнські заклади, у молитовні примішення, вдираються силовики - маски-шоу, автомати, бронежилети - і потім доповідають у ЗМІ, що вони визволили з рабства людей. Коли ті люди помирали від рабства наркотиків і алкоголізму, ніяких силовиків не було поруч. У ліпшому випадку вони дахували наркоторговців. А коли ці люди доповзли до наших центрів і ми почали їх відкачувати, до нас вриваються.
Ми вимагаємо це припинити. І якщо повориться те, що трапилося два місяці тому в Херсонській області в Генічеську - 12 машин з працівниками СБУ, які потім сказали, що вони звільнили рабів. А "раби" нікуди не пішли звідти, бо там їх не було і немає. Всі люди дуже вдячні священнику, але його оббрехали, зганьбили і принизили. Ми провели своє розслідування і я сказав: "Ні, хлопчики, я не буду жити в Білорусі". Якщо це повториться у нашій країні, ми приїдемо під будь-яке СБУ, під будь-яке МВС - сотні машин приїдуть. Ми кажемо: ви нарветеся на християнський Майдан і здивуєтеся тому, що це таке. Ми - мирні люди, спокійні, терпеливі. Але знущатися над собою не дозволимо. Ми вимагаємо від держави партнерства, а не знущання. І слава Богу, у більшості регіонів так і є. Але місцями у нас - Білорусь.
І останнє. Ми лобіюємо законопроєкти, які допоможуть сьогодні батькам не просто дивитися, як умирають їхні діти і плакати в подушки, а допоможуть захистити і батьків, і нас, керівників реабілітаційних цетрів, давши нам юридичне право забрати людину, яка вмирає від наркотиків, у реабілітаційний центр. Без обвинувачення нас у викраденні людей.
Про мене Голівуд зняв фільм - пробачте, за нескромність. Я - єдина людина на пострадянському просторі, про яку Голівуд зняв фільм. Легендарний голівудський режисер з оскарми і гремі. Так ось - про мене і ще про пару десятків таких, як я, можна було зняти фільм, а можна було посадити нас у в'язницю за викрадення дітей. З підвалів, вулиць і притонів. Тому що я ніколи не запитував у дітей, які помирали від наркотиків, хочуть вони їхати зі мною чи ні. Дитину, яку вмирала від наркотиків, я скручував у баранячий ріг. Вона часто кричала: рятуйте мене, мене продадуть на органи! Ми відвозили її в центр, надавали медичну допомогу, рятували всіляко. На жаль, траплялося, що й не встигали і хоронили. Але в багатьох-багатьох випадках врятували дітворі життя. У тому числі і моїм майбутнім прийомним синам.
Тому готується у першому читанні законопроєкт, який дозволить батькам звернутися до нас у реабцентри, швидко одержати довідку - "так, людина вмирає від наркотиків" - від лікаря, поліції, сусідів, друзів, колег, родичів. І суддя швидко приймає рішення: спробувати врятувати у реабілітаційному центрі. Захищаючи нас і даючи шанс батькам. Так само цей законопроєкт дозволить суддям - у разі невеликого, нетяжкого злочину молодої людини, вчиненого під наркотиками - замість тюремного ув'язнення призначати їй лікування-перевиховання у реабілітаційному центрі. Така практика працює у багатьо країнах світу. Як правило, люди хочуть у реабцентр. Бо це дає шанс. Адже ми всі знаємо, що тюрма насправді не виправляє людину - вона знищує там більшість людей".