«Туристів Путіна» завантажували сьогодні в Криму в автобуси з номерами Запорізької області, – експерт

Керівник Центру військово-політичних досліджень і координатор спільноти «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук (на фото) розпочав у четвер коментувати на своїй сторінці в інтернет-мережі «Facebook» підсумки 17 квітня традиційно для нього – «з поганого:

1. Путін пішов в астрал. Повернення можна не чекати.

Сьогоднішня його «пряма лінія» – це протокол гарячкового марення. Чого варто тільки розповідь про східну Україну як «Новоросію, корінням пов'язаної з Росією».

А його розповідь про те, що російські військові на сході України – це «нісенітниця»? Точно з такою ж піною біля рота цей кремлівський казкар заявляв у березні про те, що в Криму немає російських військових. Потім їх виявилося там 22 тисячі. І сьогодні Путін сам визнає: так, тоді в Криму за місцевою «самообороною» стояли російські солдати.

Питання: хто цьому наскрізь брехливому створенню ще вірить? У світі – ніхто. Але ж сидять біля телевізорів вірнопіддані росіяни, слухняно кивають: цар правду каже. Тут не знаєш, сміятися чи плакати.

2. Тривають акції екстремістів на сході. Неспокійно в Стаханові – до слова, батьківщині Юрія Каріна, ще одного координатора нашої групи «ІС». Проросійські шавки чудять в Донецьку.

Але неспокійно і в інших регіонах. Сьогодні про можливість екстремістських акцій говорили представники місцевої влади в Запорізькій області.

У нас своя інформація з цього приводу. За нашими даними, сьогодні в Криму на аеродром в Саки прибули літаки з «туристами Путіна» на борту. Їх завантажували в мікроавтобуси з номерами Запорізької області. Нічого хорошого в цьому немає.

З хорошого:

1. За підсумками зустрічі Україна -ЄС- США - Росія досягнуто ряд домовленостей. Зокрема, про звільнення захоплених будівель в Україні та амністії екстремістів. Прозвучало це на рівні заклику «до сторін» конфлікту.

Проблема в тому, наскільки вірити Росії. Адже вона так і не визнає, що весь цей бедлам відбувається з її вини. А відтак усі її заяви – порожній звук. Утім, якби Москва й визнавала свою роль, віри від цього в її добрі наміри не стало б більше.

А тому те, яку роль зіграють ці домовленості, – ще велике питання. Особисто я до них ставлюся дуже скептично: думаю, Москва бере участь у переговорах, щоб уникнути нових санкцій Заходу, а на ділі продовжить свою чорну справу. Але подивимося. Принаймні, хоч якийсь діалог на міжнародному рівні.

І ще плюс: на цьому тлі принаймні завтра очікувати російського вторгнення не варто. Але це не означає, що його не буде, умовно кажучи, післязавтра.

2. Якось мимоволі пішла на другий план проблема тих наших співгромадян, які залишилися в Криму, але не палають любов'ю до окупантів. І, відповідно, хочуть вибратися на материк, але не можуть. Взагалі-то ця проблема й раніше хвилювала державу, радше, на словах. Але зараз про цих людей просто забули.

Це, звичайно, не позитив. Позитив у тому, що тут може зіграти в плюс хоч передвиборча кампанія. 

Сегодня Крым посетила пока единственный приехавший сюда кандидат в Президенты Украины Н.Королевская – на месте изучила проблемы таких семей. 

Сьогодні поки що єдиний кандидат в Президенти України, яка відвідала Крим, – Наталія Королевська – на місці вивчила проблеми таких сімей.

Ми знаємо, що її коник – соціальна тема. Якраз те, що зараз актуально. У Криму всі соцгарантії зім'яті, абсолютно незрозуміла взаємодія держави Україна і цих громадян.

Але, окрім соціальної, є й тема елементарної фізичної безпеки цих людей. Раніше Росія виставила умову: кримчани до 18 квітня мають визначитися з громадянством. Про те, що буде з тими, хто не прийняв російське – ніхто не знає.

Тут, раз уже офіційний Київ мовчить, повинні подібні питання піднімати політики. Нехай і на хвилі передвиборної кампанії. Головне – не замовчати їх. Адже за кожною проблемою – конкретні люди, наші брати і сестри.

3. Сьогодні в Донецьку на мітинг на підтримку єдиної України вийшло 3 тисячі осіб, у Луганську – 1000.

Багато це чи мало – судити не беруся. Але знаю, що це – найактивніші патріоти. Людей, які просто хочуть мирно жити в стабільній і єдиної України, – у сотні разів більше.