Цей тиждень буде визначальним у війні проти Росії, – військовий експерт

– Цей тиждень буде визначальним у війні, – каже військовий експерт Дмитро Тимчук. – Із 25 серпня штатні підрозділи Росії вступають у бій і не приховують цього. Ми перебуваємо в поворотній точці антитерористичної операції.

Почався новий етап переговорів. Побачимо, як влада вирішуватиме проблему – політичним чи військовим шляхом. Не вважаю, що зможемо розіграти обидва сценарії: треба визначатися. Політичний варіант може виявитися заздалегідь програшним. Тоді нас чекає заморожений конфлікт і невизнані державні утворення «ДНР» та »ЛНР». Розв'язати конфлікт за столом переговорів без втрат для України, мабуть, уже не вдасться.

Для нас ситуація складається негативно. Путін поступово вводить війська. Якщо не матиме гальм і далі закидатиме на Донбас своїх солдатів, у нас залишиться єдиний вихід – проводити загальну мобілізацію. Це буде серйозний удар по економіці, яка й без того не в найкращому стані.

Щоб запобігти цьому, слід терміново завдати відчутних ударів по російських підрозділах. Так, щоб вони зазнали великих втрат. Мають бути не поодинокі труни, що повертаються в Росію, а сотні загиблих. Тільки це може зупинити Путіна. Інакше доведеться приймати правила, які нав'язує Москва, і сідати за стіл переговорів. Це може вилитись у втрату Донбасу.

Ці повідомлення Дмитра Тимчука передає сьогодні, 2 вересня, «Газета по-українськи».

Як інформував «Щоденний Львів», учора ввечері керівник Центру військово-політичних досліджень і координатор спільноти військових експертів «Інформаційний Спротив» Дмитро Тимчук наголосив за підсумками 1 вересня:

Цілком очевидно, що Путін не відступить. При цьому якщо українська влада думає, що в закликах деяких європейських лідерів «вирішити конфлікт політичним шляхом» є сенс, то вона явно помиляється. 

Прийняти «політичний» варіант вирішення кризи можна, тільки приймаючи втрату якщо не всього, то (на перших порах) частини Донбасу. Путін – сам або вустами терористів – буде вимагати визнання «ДНР» і «ЛНР» поза Україною на правах окремих «держав». 

Якщо Україна не піде на це, то він готовий сприйняти «ДНР» та «ЛНР» і у вигляді невизнаних (точніше – визнаних лише купкою маргіналів на чолі з РФ) квазідержавних утворень – зрозуміло, під негласним протекторатом Росії. Це – варіант Придністров'я та Абхазії. 

При цьому в ході переговорів варіант якихось автономій та інших федеральних утворень (на що міг би в якості компромісу піти Київ) може обговорюватися тільки в якості локшини на вуха світової громадськості. Путіну не потрібен Донбас під найменшим контролем Києва, не треба плекати ілюзій. 

А тому починати переговори з метою «мирного врегулювання конфлікту» можна тільки подумки попрощавшись з територіями, нині контрольованими терористами.  Але всі ми прекрасно розуміємо, що «ЛНР» і «ДНР» потрібні Путіну лише як плацдарм для подальшого розгойдування ситуації та відторгнення від України всього півдня та сходу України.

Кремлю не потрібні терикони Донбасу – йому потрібен науковий і промисловий потенціал Харкова, Дніпропетровська та Запоріжжя, а також стратегічні (в плані забезпечення життєдіяльності Криму й зв'язків із Придністров'ям, а також взяття під контроль всього українського узбережжя Азовського та Чорного морів) території на півдні у вигляді Одеської, Херсонської та Миколаївської областей. Це як програма-мінімум. Куди далі понесе московського царька – ще питання. 

Зупинити цей сценарій можна лише силою й тільки зараз. Ми повинні розуміти, що при всіх багатствах Росії як сировинного придатка Європи, військова міць РФ не безмежна – принаймні, в плані т.зв. «Звичайних збройних сил».

Жуковський варіант «російські баби ще народять» в цьому випадку, очевидно, не пройде – чим більше російських солдатиків повертатимуться додому в трунах, тим сильніше буде хитатися путінський трон. Російське пропагандистське ТБ чудесно спрацьовує на російських зомбі лише до тих пір, поки їм не доводиться ховати своїх чад в могилках без написів. 

Якщо я помиляюся, й конфлікт таки можна вирішити політичним шляхом без збитку для національних інтересів України – буду шалено радий. Зараз, на жаль, не бачу підстав сподіватися на це».