«Київський театр абсурду навколо вторгнення Путіна все ж стає схожим на адекватну реакцію», – експерт

Керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук розпочав коментувати підсумки 29 березня на сайті групи «Інформаційний опір» традиційно – «з поганого:

1. Москва намагається зробити «фінт вухами» з нашим озброєнням і військовою технікою в Криму.

Як відомо, раніше Путін гучно заявив, що Україні будуть віддані озброєння тих частин, які залишилися вірними Києву. Сьогодні ми намагалися з’ясувати в Міноборони України, які варіанти в реальності пропонує Кремль.

Ми прекрасно знаємо, що не можна вірити жодному слову Путіна. Так і виявилося. 

Формально в Криму немає жодної нашої частини, яка повністю б перейшла на сторону ворога. Як немає і такої, яка повністю залишилася вірною української присяги.

Тобто, якщо виходити з слів Путіна, можна віддавати Українї все озброєння. А можна взагалі нічого.

У неофіційних розмовах російське командування пропонує нашим не «розгортати губу». Мовляв, віддамо непотрібний металобрухт, а собі залишимо все більш-менш справне і цінне.

Ну а потім Москва співатиме пісні, що все зробила по-чесному. Чисто московський «лохотрон».

2. Угорці на Закарпатті вимагають «культурної автономії». 39 угорських організацій зажадали від української влади «рівноправності на всіх рівнях життя» (правда, не привели фактів, хто, де і в чому їх прищемлюють). А головне – вимагають «визнати інститут подвійного громадянства». Звернення сьогодні ввечері опублікували закарпатські ЗМІ.

Це схоже на удар ножем у спину. У країні, для якої сьогодні сепаратизм – смертельна хвороба, вимагати подвійне громадянство може тільки провокатор. Я в цьому щиро переконаний.

З хорошого:

1. Вперше з початку вторгнення ми зітхнули трішки спокійніше. Москва не тільки гаряче запевняє, що не збирається вторгатися в Україну, але й реально відвела деякі частини від кордонів.

Чи був це результат горезвісної розмови Путіна з Обамою? Не знаю.

Але на сьогоднішній ранок ми констатували, що у самого нашого кордону залишилося 10 000 російських військових. Це абсолютно не привід розслаблятися: чималі сили ворога здатні за лічені години увійти на територію України з глибини території РФ.

Більше того: «відведення військ» є постійним маневруванням. Частини і підрозділи переміщаються вздовж кордону – то наближаються до ннього, то відходять. Тобто якщо сьогодні ввечері біля самих кордонів російських військових не так багато, то завтра вранці їх може бути більше, аніж за останній місяць.

Але все одно, на сьогодні ми фіксували найнижчий показник концентрації військ. І це вже щось.

2. Білорусь не буде плацдармом для вторгнення в Україну.

Сьогодні вранці, даючи розклад по силам вторгнення, ми свідомо не згадали ті угруповання військ противника, які знаходяться в Білорусі. Це було зроблено після наших консультацій з українськими держструктурами.

Пізніше Турчинов після зустрічі з президентом Білорусі Лукашенко підтвердив цю тезу цілком офіційно. Білорусь запевняє, що з її території вторгнення не буде.

Ми не заперечуємо, але спостерігати за ситуацією не перестанемо. Важко вірити Лукашенкові, який перед цим визнав анексію Криму.

3. Яценюк переконує, що Україна в 2014 році отримає кредитний ресурс у розмірі 13,5 млрд. доларів. Окрім іншого, планується проведення модернізації оборонно-промислового комплексу.

Ці цифри дуже навіть оптимістичні. Правда, тут виникає два питання.

По-перше, ще незрозуміло, яку частину з цих коштів розкрадуть. Питання не пусте, бо у важелів влади все більше тих людей, які раніше не відрізнялися чесністю і безкорисливістю.

По-друге, ми поки що не бачимо дійсно вражаючого плану української влади з модернізації економіки. Тоді як проїдання кредитів замість інвестицій у майбутнє – це шлях в безодню. І цим шляхом ми і так йшли немислимо довго.

Ну а що стосується безпосередньо «оборонки», то сьогодні ж стало відомо, що український держконцерн «Укроборонпром» припинив постачання зброї в Російську Федерацію.

Нарешті. А то складалося враження, що ми так і будемо допомагати Москві нас завойовувати, озброюючи її.

Але, хоч і потроху, київський театр абсурду навколо вторгнення Путіна все ж стає схожим на адекватну реакцію. Дай Боже!».