Слов'янськ – наші «Зеєловські висоти», – військовий експерт

Керівник Центру військово-політичних досліджень і координатор «Інформаційного Спротиву» Дмитро Тимчук розпочав у п'ятницю коментувати на сайті «ІС» та на своїй сторінці в інтернет-мережі «Facebook» традиційно для нього – «з поганого:

1. Міністр закордонних справ Франції Фабіус підтвердив: під час зустрічі з Ф. Олландом російський президент Путін похвалився, що «має вплив» на терористів в Україні.

Панове європейці, чого ви ще чекаєте? Путін вже сам розповідає про свої зв'язки з терористами. Де ваш хвалений третій етап санкцій?

2. Росія продовжує каламутити воду в ООН з приводу нібито «гуманітарної катастрофи» на Сході України.

Що мають на увазі в Москві під нав'язуваною нею «гуманітарною допомогою» – ми прекрасно знаємо. Це – важіль впливу на ситуацію, з метою посилити проросійські (а значить, антиукраїнські) настрої в регіоні. Питання для Кремля дуже актуальне, враховуючи, що рейтинги популярності проросійських терористів різко падають.

Разом з тим (хоч гуманітарною катастрофою на Донбасі, слава Богу, поки що й не пахне) проблеми місцевих жителів явно потрібно активно вивчати та надавати максимальну допомогу. Все ж люди живуть фактично в зоні бойових дій.

Ось у цьому й можуть допомогти міжнародні організації (на кшталт Червоного Хреста або тієї ж ООН). Питання лише в тому, як організувати подібну взаємодію.

До слова, про ООН. Ця організація хоч і викликає багато питань з огляду на її безсилля під час анексії Криму, не забуватимемо, що у неї колосальний досвід посередництва в політичному діалозі в різних конфліктних зонах. Можливо, є сенс звернутися до цього досвіду при налагодженні діалогу з Донбасом – зрозуміло, що не з терористами, а з тією частиною населення, яка вважає, що її голос «не почутий» Києвом.

3. Російських псевдожурналістів вже ловлять і на Закарпатті. В Ужгороді представники російського «Першого каналу» збирали розвідувальну інформацію під виглядом фінських журналістів. Були зловлені Службою Безпеки України й відправлені до Росії (випадок стався ще 17 травня, але правоохоронці повідомили про це сьогодні).

Я думаю, їх треба не відпускати, а судити. Ми ж бачимо, як ця російська зараза розповзлася під виглядом «журналістів» по всій країні. І скрізь вони роблять тільки одне – посилено паскудять.

Треба вибачитися перед так званим міжнародним співтовариством, пояснити йому різницю між ЗМІ та агентурою ФСБ, і влаштовувати повноцінну полювання на цих «чудил». Не треба соромитися. Пора зрозуміти, що журналістська «корочка» в руках 90% російських журналістів – це не менший фарс, аніж костюм Санта-Клауса.

З хорошого:

1. Активна фаза АТО триває. Весь день йшли бої на околицях Слов'янська.

Терористи пафосно називають Слов'янськ своєю «Брестської фортецею». Хоч доречніше було б назвати його «Зеєловськими висотами». Чекаємо, коли залишки корпусу «терористичного вермахту LVI Panzerkorps» на чолі зі Стрєлковим-Грікіним будуть прориватися на Берлін, пардон, на Москву. До останньої ставки свого фюрера.

Погане в цьому те, що страждають ні в чому не винні мирні жителі Донбасу.

2. Петро Порошенко і Путін зустрілися на заходах з відзначення 70-ї річниці висадки союзників у Нормандії. Потиснули руки. Якщо вірити офісу президента Франції, то й домовилися про переговори щодо кризи в Україні.

Кремль запевняє, що виступає за «врегулювання ситуації мирними засобами». Паралельно з території Росії в Україну лізуть, як таргани, російські бойовики.

Особисто для мене довіра до Путіна – це друга за величиною дурість після віри в зцілення від раку аспірином. Але те, що наш новий президент демонструє готовність до врегулювання кризи не тільки силовими методами й відкритий для діалогу – позитивний політичний момент.

Звичайно, багатьом десь у глибині душі хотілося б, щоб хтось у Європі плюнув Путіну на спину. І не тільки на спину. Але всьому свій час.

3. Нова українська влада ще не прийняла повноваження, але її прихід вже відчувається. У цих умовах, очевидно, важливо використати той позитивний потенціал «перехідної влади» (що діяла з лютого по червень), який є.

При цьому, як бачимо, нинішні високі керівники не чіпляються за свої крісла, й це радує. Приміром, сьогодні написав заяву про відхід в.о. глави Адміністрації Президента Пашинський, який, по суті, займався координацією силовиків, – котрі так вперто не хотіли взаємодіяти, й лише відносно недавно стали виправлятися.

Думається, цей досвід можна використати з користю для країни. Приміром, в нинішніх умовах явно не завадило б повернення такої посади в уряді, як «силовий» віце-прем'єр, який займається питаннями ОПК та силових відомств. І вже тут використовувати той досвід, який настільки важко давався все минулі місяці».

Ремарка від «Щоденного Львова»: тим, хто дотепер не знає про те, що таке Зеєловські висоти, рекомендуємо, приміром, публікацію Олександра Сизоненка в київській газеті «Дзеркало тижня» від 5 січня 2001 року.

Як інформував «ЩЛ», джерела інтернет-видання «InfoResist» повідомили в п'ятницю, що українські силовики прориваються до центра Слов'янська, під час бою активно застосовується бронетехніка.