«Шукаймо мотузку для Путіна», – «Gazeta Wyborcza»

Віце-спікер польського Сейму й колишній його спікер, а також екс-віце-прем’р та екс-міністр внутрішніх справ і адміністрації своєї країни Людвік Дорн пише в статті «Шукаймо мотузку для Путіна» у варшавському виданні «Gazeta Wyborcza»:

«Як відомо, склянка може бути або наполовиною повною, або наполовиною порожньою. Таким є й підхід в Польщі до рішення Ради Європи у питанні російської агресії на Україні і від’єднання Криму.

Одні стверджують, що «Росія зайняла Крим, а ЄС – позицію», інші – що не можна погоджуватися з позицією ЄС, яку вона зайняла ще раніше, однак розпочався політичний процес, який може призвести до більш прийнятних результатів. Я належу до тих, які вважають, що скланка є наполовину повною, і тому звертаю увагу на наступні пункти рішення Ради:

«Європейська Рада нагадує, що будь які подальші дії з боку Російської Федерації щодо дестабілізації ситуації в Україні будуть мати додаткові і далекосяжні наслідки для стосунків між Європейським Союзом і його країнами-членами з одного боку, та Російською Федерацією, з іншого, у різних економічних сферах. У зв’язку з цим, Європейська Рада звертається до Комісії і країн-членів з проханням підготовки можливих цільових заходів».

Це означає, що в ЄС розпочалися політичні дебати, більш того, їх результат не є наперед визначеним, а тому від голосу Польщі (не лише уряду) залежить певною мірою, якими будуть результати цих дебатів. Якщо прийняти три розумні і очевидні твердження, то твердження «цільові заходи» (тобто не лише санкції) не матиме жодних проблем з визначенням. Такими твердженнями є:

– Російська Федерація є країною, яка впродовж останніх шести років двічі (Грузія і Україна) здійснила збройну агресію на територію сусідніх держав, а у випадку України навіть дійшла до анексії чужої території. Більш того, збройну агресію і порушення територіальної цілісності сусідів було виведено в ранг офіційної державної доктрини (військова доктрина РФ, доктрина закордонної політики і останнє звернення президента Путіна);

– Росія рік у рік витрачає на армію приблизно 4% ВВП. Доходи з продажу нафти та газу становлять близько 50% бюджету Російської Федерації. Значне зниження таких доходів підкосило б імперсько-мілітарну фінансову політику Росії;

– Росія використовує свій енергетичний потенціал з метою енергетичного і політичного підпорядкування країн Європейського Союзу.

Із вищенаведених тверджень випливає, що «цільові засоби» повинні охоплювати сфери озброєння і військово-промислової співпраці країн ЄС і Росії, співпрацю у видобуванні нафти та газу, й доставки пального, а також пошуку шляхів незалежності ЄС від імпорту російських енергоносіїв.

Ускладнити Росії модернізацію армії

У сфері озброєння важливими є два моменти. По-перше, припинення і заблокування у майбутньому поставок військового обладнання в Росію і блокування співпраці з російським військо-оборонним комплексом.

Йдеться тут як про контракт на поставки французькою компанією «DCNS» щонайменше двох (з можливістю – ще двох) десантних літаків типу «Mistral» (другий із них повинен називатися «Севастополь» і поповнити ряди Чорноморського флоту Росії), так і про контракти на оптоелектроніку, підписані також з французькою компанією «Thalesem». У випадку Німеччини у гру вступають угоди про будівництво Центру військової підготовки в Муліно під Нижнім Новгородом, а також в Ашулуку під Астраханню з перспективою розширення їх на Центри в Сибіру і Центральній частині Росії.

Натомість співпраця у військо-промисловій сфері, більше розвинена між російськими та італійськими компаніями (концерни Alenia i AgustaWestland ). Цікаво те, що закуплені нами навчальні літаки «Master 346-M» є продуктом такої співпраці.

Однак, насправді болючим для Росії заходом було б відновлення роботи «CoCom», спрямованої цього разу проти Російської Федерації. «CoCom» – це англійське скорочення Координаційного комітету з питань багатостороннього експорту – організації, яка була утворена в 1949 році не на базі міжнародної угоди, а на базі міжурядових угод, яка об’єднувала країни НАТО, а також Японію та Австралію.

Метою діяльності «CoCom» було недопущення на ринки Радянського Союзу та країн радянського блоку обладнання і військового озброєння, військових технологій і – що найважливіше – технологій подвійного застосування (у військовій і цивільній сферах).

«CoCom» був розформований у 1994 році й поступилася своїми завданнями так званим Вассенарським домовленостям, в яких брали участь 39 країн, в тому числі Росія. Їх метою є запобігання отримання передових технологій країнами-ізгоями і терористичними організаціями.

Питання ефективності діяльності «CoCom» було предметом дискусій у 80-х роках минулого століття. Адже було визнано, що багато технологій Радянський Союз отримав, незважаючи на існування такої організації.

Однак з історичної перспективи зрозуміло, що «CoCom» виявився ефективним. Ціна доступу до технологій подвійного використання, завдяки його діяльності, для Радянського Союзу була значно вищою.

Вони отримували їх або завдяки шпигунам (що не дешево), або завдяки посередникам, які знімали пристойну маржу. Повернення до «CoCom» означало б для Росії підвищення вартості модернізації збройних сил і модернізації економіки.

Відсікти капітал і технології

Другою сферою «цільових заходів» повинні бути видобуток і постачання енергетичної сировини. Для Росії це особливо чутлива позиція.

Найбільші західні концерни для Російської Федерації – це джерело капіталу і технологій для видобування нафти та газу з важкодоступних покладів (підводні поклади в морях: Карському, Охоцькому і Баренцовому), а також сланцевого газу і бітумінозних пісків в Сибіру. Без західних технологій ці поклади для Росії недоступні. Окрім того, не обійтися без зовнішніх капіталів – адже ситуація є такою, що російські державні і пов’язані з державою (інших там немає) енергетичні концерни в Росії обкладені катівськими податками.

Ці доходи скеровуються, по-перше, на модернізацію збройних сил, по-друге, – на соціальну політику, яка забезпечує команді Путіна суспільний спокій. Однак побічним наслідком є те, що – крім браку технологій – російські концерни не мають засобів для розвідування нових покладів і експлуатацію важкодоступних покладів і тому витискають все, що можливо з уже експлуатованих покладів.

Ескперти у своїх прогнозах погоджуються: без західних технологій і капіталу в перспективі 15-20 років Росія перестане бути енергетичною імперією. Це є однією з причин того, що команда Путіна штовхає російські компанії інвестувати у видобуток сировини і доставки пального за межами Росії.

Там менший податковий тиск, а російські компанії отримують додаткові засоби. Потрібно усунути таку можливість для Росії.

Варто звернути увагу на те, що незважаючи на тісну співпрацю між «Роснєфтю» і «ВР», яка розпочалася раніше, всі угоди між російськими концернами (головним чином «Роснєфтю» і «Газпромом») та західними гігантами («Exxon», «Shell», «Total», «RWE», «Statoil» i «ENI») є результатом славнозвісного «перезавантаження» Обами, про яке було оголошено в березні 2009 року – були підписані протягом останніх трьох років. Тоді відбувся стратегічний розворот. Треба його зробити і нині.

Третя сфера «цільових заходів» пов’язана звичайно з диверсифікацією. Оскільки повинна відбутися диверсифікація енергоносіїв, то не повинен бути збудований газопровід «Південний Потік» в обхід України. А тому, потрібно повернутися до будівництва газопроводу «Набуко», який повинен був постачати в Європу газ з нових – неконтрольованих Росією – покладів з дна Каспійського Моря.

Як ми можемо мудро доєднатися

Усе, що сказане вище, має сенс і легко пишеться. Однак, варто зауважити, що позиція Польщі у питанні пропонування таких заходів не є міцною.

Останнім часом у публіцистиці щодо позиції ЄС щодо Росії дуже часто цитують їдку думку Леніна, що «капіталісти самі нам продадуть мотузку, на якій ми їх і повісимо». Наша проблема полягає в тому, що в нас немає цієї мотузки, яку Путін хотів би у нас купити за великі гроші.

Я не прихильник того, аби польський уряд без підготовки ґрунту представляв суттєві але болючі для інших пропозиції. А підготовкою ґрунту повинні займатися польські аналітичні центри та польські парламентарі з лав опозиції, підвищуючи, завдяки міжнародним контактам «базу» євро дебатів про «цільові заходи», наприклад, завдяки дебатам і резолюції в Європейському Парламенті.

Тоді б уряд міг би засівати і збирати урожай на полі, яке удобрили і орали парламентарії і експерти. І з такою метою була написана ця стаття.

А найдурніше, що в даній ситуації може зробити опозиція, це сформулювати далекосяжну програму санкцій і заявити: «Уряде, або ти це реалізуєш на форумі ЄС, або ми так тебе зганьбимо, що тобі буде кінець!». Проте завжди можна зробити ще гірше, наприклад, сформулювати постулат про впровадження Польщею односторонніх санкцій щодо Росії, що останнім часом зробила нова професорська зірка партії «PiS», яка є кандидатом в депутати до Європарламенту від Варшави».