Путін поміняв батіг на «пряник на мотузочці»

Більш того, вони почали реалізовуватися. Наприклад, Росією було придбано на $3 млрд українських євробондів.

В інших же питаннях, як от в газовому, з’ясувалися перші «нюанси». Наприклад, щодо щоквартального перегляду коефіцієнту зниження ціни блакитного палива.

Путін уже висловив сподівання, що від цього «тимчасового рішення» дві країни перейдуть до довгострокової домовленості. А Янукович публічно визнав готовність до передачі Росії уже навіть не в управління, а у власність 50% газотранспортної системи (без будь-яких третіх сторін, як на цьому і наполяла уже давно Москва).

Своєю чергою, міністр енергетики Едуард Ставицький повідомив, що на початку 2014 року має бути оприлюднено оцінку вартості української ГТС, здійснену компанією «Baker Tilly», наголосивши: «Ми виконали реальну оцінку, виходячи з питань, що порушувалися щодо створення консорціуму».

Стала відомою й інформація про підготовку найближчим часом до чергового перегляду умов перебування ЧФ РФ в Україні в частині модернізації бази у Севастополі, чого так давно прагнула Москва. Росія зробила й черговий крок до втягування України до рублевої зони. А розмови про необхідність розведення Угоди про асоціацію та ЗВТ з ЄС підтверджують наявність зобов’язань Януковича про відмову від підписання із ЄС угоди, яка б назавжди закрила шлях Україні до Митного союзу. 

«Грудневі домовленості України і Росії не слід сприймати як остаточну поразку Європи, чи перемогу Росії, – заявив нещодавно польський президент Броніслав Коморовський. – Це лише продовження давньої української політики лавірування між Сходом і Заходом». 

Наразі дійсно виглядає так, «московські домовленості» 17 грудня – лише певна фіксація намірів (значна частина яких і досі не оприлюднена), а їх реалізація у вигляді конкретних угод має ще лише відбутися впродовж наступного року-півтора. Або не відбутися. Згода ж Росії щодо викупу українських суверенних боргів на $15 млрд. і щоквартального перегляду ціни на газ для її зниження, поряд із черговою «європаузою» офіційного Києва, у цьому контексті не стільки частина домовленостей, як своєрідний «гарантійний пакет» їх виконання сторонами.

Домовленості з Росією Янукович, схоже, розглядає виключно як успішний тактичний маневр – з їх допомогою вдасться уникнути бюджетного колапсу та втрати влади до чергових президентських виборів і підвищити шанси на перемогу на них. Регіонали цього не приховують.

Так, Микола Азаров уже публічно визнав, що перший транш кредиту «довелося використовувати, щоб закрити всі соціальні виплати». Попри його запевнення, що решта буде використана на «модернізацію економіки», в дійсності ті $12 млрд. так само підуть на латання дірок в бюджеті, реальний дефіцит якого за оцінками експертів складе у 2014 році щонайменше $10-12 млрд. (із урахуванням дефіциту Нафтогазу).

А голова регламентного комітету Володимир Макеєнко, своєю чергою, відверто заявив, що тепер «у бюджеті будуть соціальні статті, а тому з таким бюджетом ми чудово увійдемо у передвиборчу кампанію». Адже масштабний підкуп виборців має стати однією із основних виборчих технологій в умовах, коли за даними соцопитувань Янукович програв би вибори у другому турі будь-якому висуванцю від опозиції (крім Тягнибока, від якого у нього відрив на рівні статистичної похибки) і навіть Петру Порошенку.

Сир у мишоловці

Однак у Януковича за великим рахунком немає можливості відмовитися від взятих на себе перед Путіним зобов’язань, хоч і помітна неадекватна оцінка ним масштабів та можливих наслідків залежності від Росії, яка формується у результаті досягнутих ними домовленостей. Так, відповідаючи на питання про ризики російського кредиту, Янукович 19 грудня заявив: «Ми 5% річних будемо платити на купон і ми випустили євробонди, Росія їх викупає. От і все».

Мовляв, «ми ніякого майна не заставляли». Тим часом після залучення $15 млрд російського кредиту більш як у півтора рази зросте прямий зовнішній державний борг, який до отримання першого траншу російського кредиту становив 25,9 млрд.

І російські високопосадовці публічно наголошують, що Україна відповідає за свої державні борги усім національними багатством. І як відзначив перший віце-прем'єр уряду РФ Ігор Шувалов «позика буде надана так, що у нас завжди буде можливість вимагати в українського уряду погашення, і за найбільш жорсткими юридичними процедурами». 

Причому накачування України російськими грішми продовжуватиметься не лише за рахунок російської держави, але й банків. Так, голова правління «Внешэкономбанка» Владімір Дмітрієв днями спрогнозував, що російські банки також планують у 2014 році видати ще до $5 млрд для фінансування різноманітних комерційних проектів в Україні. 

Таким чином із урахуванням попередніх боргів (близько $30 млрд) сукупна заборгованість України перед Росією та її банками до початку 2015 року може перевищити $50 млрд. І значну частину цієї суми, як засвідчило нещодавнє розміщення євробондів, будуть складати короткострокові кредити, відмова рефінансувати які, може легко спровокувати дефолт як країни, так і ключових компаній країни.

Робота над помилками

Новими домовленостями із Януковичем Путін зупинив неефективну політику «батога», яка призвела до стрімкого скорочення залежності України від Росії в торгівельно-економічній, енергетичній та інформаційно-ідеологічній сфері. Адже всього за два роки частка Росії в українському експорті скоротилася із 29,4% до 24,5% (за перші десять місяців 2011 та 2013 років відповідно) та зовнішньо-торгівельному обігу загалом, відбулося півтораразове скорочення обсягів закупівель Україною газу в Росії та падіння його частки у внутрішньому споживанні майже до 50%. 

Імпортозаміщення, яке здійснювали російські підприємства руйнувало підстави для реінтеграції України до Євразійського простору і об’єктивно збільшувало для неї можливість інтеграції до ЄС.Таким чином торгівельні та газові війни Москви як ніщо інше сприяли зміцненню економічної та енергетичної незалежності України.

У разі їх продовження як прогнозував «Тиждень», уже за кілька років ця залежність скоротилася б настільки, що Росія залишалася б великим однак аж ніяк не домінуючим торгівельним партнером. Диверсифікація ринків збуту українських товарів та структури економіки, викликана політикою батога, а також потенційне проведення реформ у рамках виконання умов асоціації та ЗВТ із ЄС і співпраці із МВФ могли покласти край російському економічному впливу на Україну.

А інформаційна війна сприяла формуванню негативного іміджу Росії в очах дедалі більшої кількості українців прихильних до неї у минулому. Врешті, політика тиску мало не підштовхнула Януковича до незворотного кроку з точки зору російської реставраційної стратегії на пострадянському просторі – підписання Угоди про асоціацію з ЄС і в перспективі, не виключено, активізації співпраці із НАТО.

Тепер росіяни отримали широкі можливості аби зупинити відповідний процес. Новий підхід Путіна щодо України може бути охарактеризований, як «політика пряника на мотузочці», який має поступово затягувати до мишоловки.

Більшість пунктів домовленостей із Росією стосується розширення збуту до Росії продукції українських олігархів та вузького кола дрібнішим бізнесменів із ПР, і в такий спосіб зробить їх ще більш вразливим до шантажу з боку Росії. Більш того, довгострокові замовлення можуть виявитися тим інструментом, який забезпечуватиме фінансування проросійських проектів як у рамках самої ПР, так і за її межами.

Це може стати обов’язковою умовою отримання анонсованих щедрих замовлень українським підприємствам. При цьому зиск із них Україні, в т.ч. й у вигляді надходжень до держбюджету, із якого має відбуватися зокрема й погашення взятих у Росії $15 млрд кредитів буде мінімальним.

Прибутки від виконання багатомільярдних замовлень осідатимуть у офшорах. Нижча ціна на газ поховає перспективи диверсифікації джерел постачання газу до України та підірве економічну спроможність проектів видобутку альтернативного палива в середині України. А ті країни (наприклад Словаччина) та компанії, які зараз будуть залишені за бортом після складних і тривалих переговорів, у майбутньому будуть значно менш зацікавлені у відновленні ризикованої співпраці із Україною.

У такий спосіб Кремль створює передумови для відновлення і посилення залежності України від Росії не лише в торгівельно-економічній, енергетичній та інформаційно-ідеологічній сфері, але й кредитно-фінансовій. Паралельно закріплюючи та посилюючи російську військову присутність в Україні, а також активізуючи «співпрацю» у військовій сфері та між спецслужбами, що у реальному житті (з огляду на насиченість відповідних відомств в Україні російською агентурою на досить високих посадах) буде означати лише полегшення подальшого їх підпорядкування Москві та включення у фарватер російської політики.

Путін сьогодні заклав міну уповільненої дії і на випадок перемоги у 2015 році висуванця від опозиції. Адже його нікуди буде подітися ані від проблеми виплати євро бондів по російським облігаціям, ані від щоквартального перегляду ціни на газ.

При цьому, вочевидь, Путін намагатиметься не допустити ув’язування домовленостей по переоснащенню ЧФ РФ чи іншим цікавим для нього питанням із раніше укладеними домовленостями, наприклад по знижці на газ чи купівлі євро бондів. Відтак у разі відмови від виконання останніх Україна змушена буде дотримуватися інших. Це важливий момент, який, схоже, таки дійсно випустили українські переговірники, або свідомо здали.

Знову в Європу через… Росією

Водночас перспективи втягування України до формалізованих інтеграційних структур на пострадянського просторі наразі лише відкладаються. Експерт аналітичного центру «Chatham House «Джеймс Шерр в інтерв'ю «KievPost» навіть висловив думку, що Путін відмовився від стратегії на затягування до Митного союзу на користь секторального поглинання України. Мовляв, «Митний союз є вчорашнім днем. – Нові рамки будуть побудовані на взаємозалежній, міжсекторальній інтеграції, іншими словами – на включенні Росії у відносини власності та управління ключовими секторами української економіки».

Вступ України до Митного союзу наразі дійсно уже неактуальний. Але перш за все тому, що до початку 2015 року нинішній комплекс домовленостей про єдиний митний простір стане лише складовою більш глибокого формату інтеграції на пострадянському просторі – Євразійського союзу. І нинішня стратегія спрямована на втягування України уже до його складу.

Щоправда ігри російської та української верхівки усе більше розходяться із суспільними настроями як в Україні, так і в самій Росії, що знижує їх ефективність у довгостроковій перспективі. Так, у РФ, де уже виникли проблеми із тим як профінансувати свою частину зобов’язань, більшість мешканців не виявляють бажання фінансувати зі своєї кишені купівлю лояльності чергового «васала».

Результати останнього опитування «Левада-Центр» свідчать, що рішення знизити ціну на газ для України не підтримує 56% опитаних, а надати кредит в $15 млрд – 65%. Підтримують же такі кроки Путіна лише 20-30% респондентів.

В Україні реакція громадської думки також показова і вона підтверджує побоювання росіян з приводу ризикованості багатомільярдних інвестицій Росії у режим Януковича. За даними останнього опитування Центру Разумкова, 47% українців позитивно поставилися до зниження ціни на газ чи кредитів (проти – 28%). Однак при цьому вони не вважають це підставою для зміни вектору інтеграції. 47% віддають перевагу євроінтеграції, тоді як вступу до Митного союзу майже на чверть менше (36%; решта – не визначилися або не змогли відповісти на питання).

У цих умовах українські урядовці та дипломати дедалі чіткіше декларують метою фактично асоційований статус України у відносинах як із Європейським, так і з Євразійським союзами. Ймовірним за цих обставин може стати повернення до концепції «до Європи разом із Росією» в модифікованій версії: Україна, як спостерігач і учасник ЗВТ СНД, буде вести узгоджені з Євразійським союзом переговори про ЗВТ з ЄС.

Тобто фактично Україна синхронізуватиме свій рух до ЗВТ з ЄС із Євразійським союзом, хоч формально може й уникати входження до нього. З точки зору української влади це не вимагатиме поступки суверенітетом ані Москві, ані Брюсселю, за одночасної можливості вільної торгівлі з обома інтеграційними утвореннями в перспективі і уникнення проблем у торгівлі з Росією.

Інша річ, що в такому форматі Україна навряд чи буде цікава для ЄС як окремий партнер у переговорах. А саме такого позбавлення України суб’єктності у переговорному процесі й опосередкування офіційного Києва собою і прагне Кремль.

Політолог Олександр Крамар розповів усе це в публікації «Пряник на мотузочці» замість «батога». Які загрози несе зміна політики Путіна щодо України», опублікованій у київському інтернет-виданні «Тиждень.ua» сьогодні, 1 січня.

Як інформував «Щоденний Львів», екс-президент Леонід Кучма констатує, що «Путін узяв Україну в такі обійми, з яких, при всьому бажанні, без втрат не вибратися», а Євромайдан ухвалив маніфест з вимогою підписати угоду про асоціацію України з ЄС і припинити торги з Росією.