Національні гвардійці зі Львова облаштували «Криївку» на одному з блокпостів на Донбасі

Харківський журналіст і поет Леонід Логвиненко розповів у сьогоднішній публікації «Музи проти гармат» на сайті прес-служби Національної гвардії України:

«Коли ми запитали, де найкраще презентувати збірник поезій «Музи проти гармат», який ще пах поліграфською фарбою, то прес-офіцер Національної гвардії України Василь порекомендував поїхати до чорта на кулички, тобто на блокпост. Мовляв, він хоч і знаходиться в стороні від цивілізації, але служать там геройські хлопці зі Львова.

«Такі геройські, що коли ми взяли цю дорогу під охорону, потік автомобілів почав нас обминати», – підтверджує з гумором слова прес-офіцера командир блокпоста Богдан.

А нічого геройського, за словами Богдана, вони тут не вчинили. Просто як належить виконували свої обов’язки, проявляли пильність та перевіряли документи, ретельно доглядали транспорт...

Одним словом, вийшли на перше місце по затриманнях… Отож пішла про них така слава, що через цей блокпост і миша не прошмигне.

Тому й почали обминати їх сепаратисти та інші порушники десятою дорогою. До речі, свого часу мимо них не вдалося прошмигнути навіть одному з оточення Януковича. 

Чоловік, коли його впізнали пильні вартові, не опирався. Згодом за затриманим приїхали представники прокуратури.

«Отак буває в житті: жив собі чоловік, спочатку тримав, потім «царював», керував там як хотів, казав, що вони прийшли назавжди, а нічого вічного у Бога, як бачите, не буває, – виявляє філософський не по юних роках розум Богдан. – Тепер про нього ніхто й не згадує».

І якось по-домашньому він про це говорить, ніби й не війна тут, а звичайна робота, звичайне життя. От тільки Джек нашорошив вуха. Джек – це німецька вівчарка – улюблениця підрозділу і, звичайно, кінолога Романа.

Навіть пес виглядає тут зовсім мирно, хоча й готовий у будь-яку мить кинутися на кулю аби захистити Романа чи будь-кого з його товаришів . Та що там куля, Джека ніхто не вчив, а він он реагує навіть на падіння гільзи чи легке клацання автоматного затвора. 

Коли я запитую Романа, чому вони, львів’яни тут стоять, він теж відповідає якось буденно: «Якщо ми їх, сепаратистів не зупинимо тут, то будемо їх зупиняти у Києві чи навіть у Львові. А навіщо воно нам?»

Вони з такою любов’ю говорять про своє місто, цей український П’ємонт, що сумніву не виникає, що вони, якщо доведеться, стоятимуть тут на смерть, аби ворог не знищив їхню Криївку, славетну львівську кав’ярню. Їхній світ, котрий вони, як гомерівський Одісей довкола маслини, створили своїми руками.

До речі, кімната для відпочинку, яку вони з такою любов’ю обладнали, з ініціативи «головного техніка» блокпоста Віталія, також називається «Криївкою» на честь славнозвісної кав’ярні. Поставили столи, в кутку повісили вертеп, а праворуч на стіні карту Львова. Щоб усе було так як удома.

А щоб витав тут і львівський дух, то щоб зайти у цю криївку, потрібно сказати гасло: «Слава Україні!». І почуєш у відповідь «Героям слава!» 

До речі, з цим гаслом і завітали ми з презентацію книги поезій «Музи проти гармат». Видано її з ініціативи відомого господарника з Ізюмщини Героя України Андрія Ровчака. 

Слобожанщина прийшла з поетичним словом до Галичини. Бійці отримали збірку віршів поетів різного віку, характеру та поглядів. Чергова війна з російським агресором об’єднанала їх однією тематикою.

«Так думають, так відчувають біль війни українці, так звучить поезія, котра народилася у ці часи», – написано у передмові. Дивно, але вони слухали ті вірші, які звучали прямо на блокпосту, адже їм так не вистачало поетичного слова. Ці хлопці, які місяцями не бачили рідного дому, загрубілі, але з поетичними душами. 

Коли ми вже полишали блокпост, бійці просили сказати кілька слів про Батю – прапорщика, водія-інструктора. Іван тут справді за батька для молодих хлопців – чи когось поправити, чи гримнути – усе робить з добром...

Словом такі позивні ніхто просто так не дає. Цей герой якось опинився поза сюжетом, а так хочетьсь щоб він там опинився.

На Київ, на Київ

сичить двоголова біда.

На древню Софію

суне московська орда.

Яку часи Батия

Вже у нашу добу

Ти не віддай Софію

На по грабунок рабу.

Супроти вселенського горя

Супроти кремлівських нікчем

стане Андрій на горах,

стане Архангел з мечем.

Лапотним маршем на Київ

Руша чорнорота рать…

На сонцеглавій Софії

Дзвони тривожно дзвенять».

Фотографії Леоніда Логвиненка з блокпосту львівських національних гвардійців можна переглянути на його сторінці в інтернет-мережі «Facebook».

Натомість журналіст Сергій Єрмаков розповів про львівських національних гвардійців на Донбасі в сьогоднішній публікації «Обычный блок-пост» у виданні «Аргумент»:

«Для кого-то остановка на блок-посту – пустая формальность. Если все документы в порядке. Если нет – может быть всякое: от задержания на несколько часов до ареста и следствия. Для журналистов такая остановка – возможность поговорить с бойцами, увидеть, как им служится на войне. Как несут службу бойцы львовского полка Национальной гвардии Украины.

Так устроен человек, что служба через несколько дней становится монотонной рутиной, и тогда необходима недюжинная воля, чтобы не дать себе расслабиться, не пропустить на захваченную врагом территорию бандита, бегущего от правосудия. Или наоборот – стремящегося пробраться на мирную территорию, чтобы уже здесь готовить приход своих подельников, взрывая и убивая, сея панику и смерть.

Блок-пост, где мы побывали – «рекордсмен по бдительности»: именно здесь задержано больше всего преступников. Командир Богдан рассказывает, что через некоторое время после того, как они заступили на службу, этот блок-пост стали объезжать другими дорогами: «слишком принципиальные». Но все же находились отчаянные головы, пытавшиеся проверить бдительность и профессионализм бойцов на себе. Результат один – задержание. Кто без документов – в милицию, где его проверят, может, потом и отпустят. Но все равно процедура радости не добавляет.

Если при проверке найдут оружие – разговор будет совсем другим. Бывали «клиенты» и покрупнее. Как-то через блок-пост пытался проехать бывший министр внутренних дел Украины, бывший предсовмина Крыма Анатолий Могилев. Дальше он поехал совсем в ином направлении и в большой компании компетентных сопровождающих.

Да, задержание «именитых» случается редко. А в остальное время – рутина: смены, дежурства, наряды, «пост сдал – пост принял», постоянный напряг и готовность открыть огонь, вступить в бой – круглые сутки.

Службу на этом блок-посту несут бойцы львовского полка Национальной гвардии Украины.

Мы постарались, чтобы наш приезд тоже стал событием – привезли сборники стихов харьковских авторов «Музи проти гармат».

Наш коллега Леонид Логвиненко, один из авторов книги, подписывал бойцам автографы. А затем – мини-концерт.

Затем – традиционные фото на память. И взаимные расспросы: как служба, как «гражданка».

Командир Богдан рассказывает, что в зоне АТО они уже давно. Стояли в Мариуполе, теперь – здесь. Говорит, мариупольцы в большинстве своем против Новороссии, российской агрессии, войны: «Уже насмотрелись...»

Собака – лучший постовой: все видит, все слышит, все чует. Овчарки кинологической службы – всеобщие любимицы:

На последнем фото – чистокровная немецкая овчарка Джек. Она различает даже самый тихий звук взводимого оружейного затвора. Кинолог Роман отходит в сторону на десяток метров, отворачивается, чтобы его руки не видел Джек и тихо передергивает затвор. И мы тут же слышим грозное рычание. Мы стоим и беседуем, а Джек не сводит глаз с оружия. «Оно ему не нравится» – говорит хозяин.

Нам пора в дорогу, а бойцам – на построение. Делаем последние фото и обещаем непременно их опубликовать. Что и делаем».

Фотографії Сергія Єрмакова з блокпосту львівських національних гвардійців можна можна переглянути, скориставшись ось цим посиланням:

http://argumentua.com/stati/obychnyi-blok-post-foto