15:35 20 квітня 2016 р.
Відео: Львівський прес-клуб
Сучасний світ, на жаль, продемонстрував, що західне співтовариство не має важелів військового впливу на ядерні держави, які стають на шлях систематичного порушення міжнародного права.
Про це сьогодні, 20 квітня, під час прес-конференції-дискусії на тему:
«Який захист – політичний і військовий – може отримати Україна з інтеграцією в НАТО?», що відбулася у Львівському-прес-клубі, заявив доцент кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені І.Франка, політолог-міжнародник, кандидат політичних наук Ростислав Романюк.
За його словами, ці країни усвідомлюють, що воювати з Росією вони не можуть. І утримуються від надання летальної зброї, щоби ситуація не стала вже зовсім загрозливою.
- Проте є інші, гібридні шляхи, до умиротворення агресора, які лежать у стримуванні та у заподіянні шкоди іншими засобами, наприклад, санкціями. Очевидно, лише таким шляхом, хоча він є і тривалим, і не корисним для жертви агресії, можна втримати ситуацію та не допустити якогось, в цьому випадку, цілком конкретного, ядерного протистояння чи ядерного конфлікту, - каже політолог.
За його словами, якщо раніше могутні держави, опираючись на власну військову та політичну могутність, намагалися вплинути на розвиток міжнародних відносин у корисному для себе напрямі, то сьогодні лише військової могутності недостатньо, щоби держава втілювала свої інтереси.
- Десь у сімдесятих роках стало зрозуміло, що до уваги треба брати і економічні, інформаційні, культурні та інші аспекти. Без цього, опираючись тільки на військову силу, держава не спроможна настільки ефективно, як це було в 19 столітті, реалізовувати власні інтереси, - говорить Ростислав Романюк.
Він стверджує, що останнім часом у міжнародних відносинах звертають увагу на правовий дискурс. Постало питання: чи може міжнародне товариство втручатися у внутрішні справи держав, порушувати державний суверенітет, навіть якщо там гіпотетично порушуються права людини. Таке питання могло з’явитися винятково у ліберальних демократій західного типу.
- Поріг агресивності та бажання з’ясовувати відносини між собою або розв’язувати конфліктні ситуації за допомогою насилля, серед демократії є значно нижчим. Вони схильні використовувати міжнародно-правові організації, щоби залагоджувати конфлікти, - пояснює політолог.
Водночас він зауважив, що це не означає, що демократії не воюють. Вони воюють, але мають схильність до участі у війнах інших демократій.
- Вони виступають потужним фронтом на захист своїх демократичних цінностей перед можливим агресором. Навіть деколи йдуть на матеріальні втрати, як запровадження санкцій, для того, щоби ситуація розвивалася у вигідному для них руслі. Якщо звернути увагу на Україну, яка не є членом альянсу, але декларує демократичні принципи розвитку, то це забезпечило нам велетенську підтримку з боку західних держав, - вважає він.