14:43 6 червня 2014 р.
Фото: ej.ru
Про це розповів російський «Ежедневный журнал».
Агенція «Укрінформ» розповідає в сьогоднішній публікації «Чеченськими слідами Гіркіна-«Стрєлка»:
«Все виразніше у воєнних діях на території південного сходу України проглядається слід Кремля. Про це вже відкрито заявляють політики, військові, представники ЗМІ, причому, і українських, і російських.
Просліджуються чіткі паралелі між драматичними подіями двох чеченських воєн 15-20-річної давності і сучасними – у Донецькій і Луганській областях. Ті самі особи, ті самі герої-негідники, а підвали Слов'янська, де тримають заручників лідери так званої «Донецької Народної Республіки» можна порівняти з ямами, із зінданами Хатуні і Ханкали, про які писала свого часу Анна Політковська.
Пропонуємо увазі читачів матеріал Олександра Черкасова «Ежедневный журнал» про минулі чеченські «подвиги» ДНРівця Ігоря Гіркіна і Ігоря Турченюка, який командував російськими військами під час недавньої анексії Криму:
«Східно-українська реальність дуже, не по-тутешньому, екзотична. Або, навпаки, дуже «тутешня» – адже ми через все це вже пройшли, лише старанно забули.
Нехороша з усіх боків і «нелегітимна» хунта... тобто влада Джохара Дудаєва. Дуже незалежна і правильна «опозиція» цьому режиму, яка зміцнилася у Донецьку, тобто у Надтеречному і Урус-Мартановському районах.
Найлегітимніші народні мери... тобто «Тимчасові ради». Бої в містах, тричі зруйнований Грозний.
«Волевиявлення» народу в умовах озброєного конфлікту і неоголошеного воєнного стану – процедури найбільш прозорі і найбільш чесні, освячені передвісниками чарівника Чурова. Нумо, загинаємо пальці!
У грудні 1995-го - вибори, що спровокували відновлення війни після піврічного примирення. У червні-липні 1996-го – і теж відразу війна по повній, до поразки і Хасавюрта.
У грудні 1999-го і у березні 2000-го – вибори теж, між іншим, згідно зі звітами типа відбулися, хоча війна у розпалі і жодного натяку на голосування у республіці не було, лише сотні тисяч біженців. У сучасному Донецьку я не був, але окрім переміщень у просторі можливі ще й подорожі в часі.
Дуже багато що в нашій нинішній реальності не просто має у минулому корисні для осмислення аналогії. Там – коріння.
А часом сучасні герої звідти прийшли, і навіть не перевзувалися. І про кожного можна якщо не сагу скласти, то написати фейлетон.
Якщо говорити про українські події останніх трьох місяців, то тут російські ЗМІ найчастіше згадували Сашка Білого, який дуже вчасно залишив цей світ, Олександра Музичка, який воював у Чечні у 1994-1995 роках. А ось повідомлення агентства РБК про те, що російськими військами в Криму командував генерал Ігор Турченюк, заступник командувача Південним воєнним округом, вітчизняні мас-медіа не тиражували, хоча і не спростували.
У 1999-2000 роках у Чечні Турченюк командував 138-ою окремою мотострілковою бригадою, в розташуванні якої зникли, а потім були знайдені - у землі - сім місцевих жителів. Зрозуміло, про ефективне розслідування цього факту також не йшлося.
І тут ми нарешті підходимо до нашого героя і його незаслужено забутих справ. Я про Ігоря Олександровича Стрєлкова, він же Ігор В'ячеславович Гіркін.
Про нього якраз пишуть багато. Мовляв, з «реконструкторів». Про основну спеціальність говорять менше.
Стрєлков бере участь у подіях у Донецькій області з середини квітня 2014 року. Майже одразу ж з'явилися коментарі, в яких його ототожнювали з офіцером, який діяв у складі 45-го полку спецрозвідки повітряно-десантних військ в околицях села Хатуні Веденського району Чечні у 2001 році і причетний до насильницьких зникнень жителів Чеченської Республіки.
Але не було цілковитої переконаності: насправді, прізвище Стрєлков могло бути псевдонімом, позивним, які використовували у різний час для оперативного прикриття різних людей. Сумніви розсіяв сам «Стрєлков» у своєму коментарі від 16 травня: «Пам’ятаю, лише у 2001 році в районі табору Хатуні мене місцеве чеченське населення «упокоїло» не менше трьох разів».
Всього у 2001 році у навколишніх селах Хатуні, Махкети і Тевзені військовими були затримані і зникли десятки осіб. Про це тоді багато писала Анна Політковська, саме там її затримували, саме в цьому воєнному таборі негостинно тримали кілька днів. А потім героїв її статей повбивали – ніби за списком.
Правозахисному центру «Меморіал» відомо про чотири епізоди насильницьких зникнень в околицях села Хатуні, в яких фігурує людина на прізвище Стрєлков. Нижче ці епізоди коротко викладені відповідно до хронології. В результаті зникли шість осіб.
Але цим наслідки не обмежуються: дві сестри одного з тоді зниклих стали через три роки терористками-смертницями. Жертвами першої стали 42 пасажири і члени екіпажа підірваного літака. Друга сестра брала участь у захваті школи у Беслані.
Кагіров Бауді Денієвич і Кагіров Хаважі Денієвич були затримані військовослужбовцями в ніч на 9 квітня 2001 року і відвезені в частину ПДВ, що дислокувалася біля села Хатуні. Згодом якийсь «полковник Микола Стрєлков» заявив батькам викрадених братів, що їх взагалі ніхто нікуди не відвозив. Цілком можливо, що йдеться про Ігоря Стрєлкова – чеченці з гірського села запросто могли переплутати ім'я, не так зрозуміти число і розмір зірочок на погонах.
Таке бувало: полковника Гаждієва якось упевнено називали старлеєм. Кагірових відвезли на вертольоті в Ханкалу – мати бачила їх у телевізійному сюжеті звідти. Кримінальна справа припинена, доля Кагірових невідома.
Нагаєва Увайса Салмановича було викрадено зі свого будинку в с.Тевзені Веденського району 3 травня 2001 року співробітниками федеральних силових структур, які прибули на бетеерах. Родичі звернулися до Шаміля Орцуєва, який був посередником між військовими і місцевими жителями. Тому вдалося дізнатися, що в затриманні Нагаєва брали участь якісь «Ушаков» і «Стрєлков», які доставили його у розташування угруповання ПДВ поряд з селом Хатуні, катували, а потім нібито підірвали.
Про місцезнаходження тіла посередник не повідомив, а незабаром і сам був убитий: 14 червня 2001 року військові розстріляли його автомобіль з гранатомета. Згодом сестри Увайса Нагаєва стали терористками-смертницями: Амінат Нагаєва 24 серпня 2004 року підірвала над Тульською областю літак ТУ-134 компанії «Волга-Аероекспрес», що прямував з Домодєдово до Волгограда, – загинули 43 людини. А Роза Нагаєва брала участь у захопленні школи у Беслані 1 вересня 2004 року.
Шаїпова Увайса Ільясовича було затримано співробітниками федеральних силових структур, серед яких був Ігор Стрєлков, 23 травня 2001 року Шаїпов на таксі їхав з Грозного додому в Тевзені. Під час в'їзду в село на блокпосту машину зупинили, перевірили документи і заявили, що затримують Шаїпова.
Рідні, дізнавшись, поїхали на пост. На запитання «Чому затримали?» там відповіли, що підозрюють Увайса у зв'язках з бойовиками, що, згідно з оперативною інформацією, у березні 2001 року він був провідником. Шаїпова відвезли на базу у Хатуні. Там офіцер, який вийшов до родичів, заявив, що Увайса звільнять після допиту, проте ні цього дня, ні згодом Шаїпов звільнений не був.
Родичі через посередників почали переговори з офіцерами цієї військової частини, які погодилися звільнити Увайса спочатку за два автомати, потім зажадали також пістолет Стєчкіна, а потім ще й тисячу доларів США. Таких грошей в Шаїпових не було.
Згодом військові стверджували, що Шаїпова відразу після того, як доставили до них, відвезли на воєнну базу в Ханкалу, а врешті-решт стали заперечувати сам факт його затримання. Він зник.
Ташуєв Супьян Муцалієвич і Дуртаєв Біслан Хаважиєвич. Були затримані 8 червня 2001 року в селі Хатуні військовослужбовцями на бронетехніці і відвезені в невідомому напрямі.
Згідно з інформацією Уповноваженої з прав людини в ЧР, викрадачами командували офіцери 45 ОРП СПН ПДВ Проскурін і Ігор Стрєлков. Жодна з силових структур не визнала свою причетність до їх затримання.
За фактом їх викрадення прокуратура Веденського району порушила кримінальну справу № 73016 по ст.126 ч.2 УК РФ (викрадення людини), незабаром припинену «у зв'язку з неможливістю встановити осіб, причетних до злочину» згідно з п.3 ст.195 УПК РРФСР. Як і тисячі подібних справ. Доля Супьяна Ташуєва і Біслана Дуртаєва невідома.
Про все це ми писали вісім років тому (Тут живуть люди. Чечня: хроніка насильства. Частина 3. Квітень-червень 2001 року. / М.: «Звенья». 2006. СС.49-51, 124-125, 303-304, 389-391). Що змінилося?
«Які уроки ми можемо отримати з цього, товариші?». По-перше, ці зникнення – як і десятки інших в околицях бази в Хатуні, як і тисячі інших за всю «другу Чечню» – як і раніше не розслідувані «у зв'язку з неможливістю встановити осіб, причетних...». Є Сергій Лапін – Кадет, засуджений зусиллями Наталії Естемірової, Анни Політковської, Стаса Маркелова.
Тепер ось «Ігор Стрєлков» заявив про себе, і родичі можуть вимагати від прокуратури відновити розслідування справ. Адже насильницькі зникнення – там, де вони перетворюються на поширену і систематичну практику – злочини проти людяності, що не мають терміну давності.
По-друге, нарешті зрозуміло, з чим варто порівнювати підвали Слов'янська, де тримає заручників «Донецька Народна Республіка»: з ямами, з зінданами Хатуні і Ханкали, про які писала Анна Політковська.
І третє – це наслідки. Причинно-наслідкові зв'язки. Між зникненням Нагаєва – і тим, що його сестра висадила в повітря літак і забрала чотири десятки життів.
Скільки разів говорили ми, що насильницькі зникнення не є засобом ефективної боротьби з тероризмом, а швидше створення нової мобілізаційної бази для організаторів терору. Сьогоднішнє насильство, нинішні злочини, якщо вони не названі і не покарані, відгукнуться в майбутньому.
Коли сідав за довідку про «Ігоря Стрєлкова», навіть не підозрював, що ниточка дійде до Беслана і рейса з Домодєдово.
Який малий світ, як все пов'язано і як нагадує про себе наше минуле, якщо ми намагаємося його забути.
Минуле, воно нікуди не йде.
Воно повертається і мстить.
На фото: Україна. Слов'янськ. 27 квітня. Командувач силами народного ополчення Слов'янська Ігор Стрєлков (справа) під час спілкування з журналістами у приміщенні Служби безпеки України (СБУ), куди були доставлені офіцери спецназу «Альфа» СБУ, захоплені народними ополченцями Донецької області.
Олександр Черкасов, «Ежедневный журнал».