20:50 5 лютого 2015 р.
Фото: dt.ua
Російське видання «Комерсантъ» повідомило з посиланням на інформовані дипломатичні джерела, що нова мирна ініціатива канцлера Німеччини Меркель і президента Франції Олланда може зводитися до фіксації нової лінії розмежування в Донбасі і твердих гарантій Москви не порушувати статус-кво.
Російське видання «Комерсантъ» повідомило з посиланням на інформовані дипломатичні джерела про те, які пропозиції можуть висунути канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Франсуа Олланд під час переговорів у Києві та Москві: «Суть франко-німецької ініціативи може зводитися до припинення вогню на умовах визнання нової лінії розмежування, яка не збігається з тією, яка була обумовлена в вересні минулого року, коли підписувалися Мінські угоди».
При цьому наголошується, що з вересня лінія змінилася не на користь Києва, а поступки Заходу та України можуть зводитися до того, що ці зміни доведеться визнати в обмін на тверді гарантії Москви, що надалі територіальний статус-кво порушуватися не буде. Зі свого боку Ангела Меркель і Франсуа Олланд будуть домагатися від Москви визнання того факту, що Донбас залишається частиною України, «хай поки і чисто формально».
На думку опитаних «Комерсантом» експертів і західних дипломатів, посередницька місія Ангели Меркель і Франсуа Олланд стане останньою спробою запобігти «катастрофічний розвиток подій», при якому війна в Україні може піти за непередбачуваним сценарієм, а відносини між Росією і Заходом опиняться на межі розриву. Натомість київська газета «Дзеркало тижня. Україна», цитуючи це повідомлення «Комерсанта», також нагадує, що Путін вимагав в листі до президента України від 15 січня погодитися з новою лінією розмежування, виходячи з фактичного проходження лінії дотику, а не встановленої Мінськими угодами 19 вересня 2014 року, однак Петро Порошенко тоді відкинув цей план.
Своєю чергою, телеканал «Еспресо.TV» цитує сьогодні, 5 лютого, заяву речника Міністерства закордонних справ України Євгена Перебийніса, який повідомив у четвер в ефірі телевізійного «5 каналу», що новий мирний план, який канцлер ФРН Ангела Меркель та президент Франції Франсуа Олланд мають запропонувати Кремлю, все-таки базується на мінських домовленостях. Дослівно ж він наголосив:
«Усі можливі конфігурації цього плану будуть базуватися на мінських домовленостях. Саме мінські домовленості визначають абсолютно вичерпний план досягнення миру на українській землі».
Щоправда, водночас Перебийніс зазначив, що можуть бути компроміси з певних питань, пояснивши при цьому:
«Росія має одне бачення лінії розмежування, Україна наполягає на іншому. Але принципові питання – територіальні цілісність України, необхідність контролю України за своїм кордоном, виведення з території України іноземних військ – ці позиції мають залишатися незмінними».
Речник МЗС додав, що головне завдання нового мирного плану – визначити черговість і пріоритетність кроків і чіткі часові рамки досягнення усіх пунктів, які були передбачені у мінських домовленостях.
Натомість політичний оглядач «Espreso.tv» Тарас Паньо повідомив у сьогоднішній публікації «Ціна миру: Що Олланд і Меркель збираються віддати Путіну»:
«Лідери Німеччини та Франції готові всіх примирити за своїм новим планом. Їм залишається тільки з'ясувати, що хоче за мир Путін
Новина про те, що канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Франсуа Олланд сьогодні терміново прибудуть у Київ, а завтра мають намір відвідати Москву, схоже, викликала в Україні цілком виправдану настороженість. Як справжній француз, Олланд гучно й трохи театрально повідомив, що «Ми запропонуємо новий план розв’язання конфлікту, що базуватиметься на територіальній цілісності України».
Ні більше, ні менше. Меркель скромно промовчала. Сьогодні цей план планують обговорити з Порошенком, а завтра – з Путіним.
Судячи з того, що вмовляти збираються і Порошенка, і Путіна, франко-німецький план навряд чи сильно сподобається будь-кому з учасників конфлікту. Це тішить, і навіює надію, що мирний план не складається виключно з того, що Путін вчора надиктував французькому президенту у тривалій телефонній розмові.
Проте, здається, суть місії європейських лідерів зводиться до одного простого питання – що саме вони можуть запропонувати Путіну в якості призу за припинення агресії з числа того, до чого вони здатні примусити Україну. І чим можуть пригрозити в разі продовження агресії.
Бо, схоже, майже будь-який варіант, що передбачає збереження територіальної цілісності України, чинне українське керівництво буде вимушене прийняти. За винятком хіба що путінської версії «Донбасу, якого слухатиметься Україна». Хоч і тут можливі, на жаль, варіанти.
Щодо «пряників для Путіна» – вони очевидні. Поступова – або й повна – відміна санкцій, в тому числі відновлення співпраці в нафтовидобутку та ВПК, відміна персональних санкцій проти «любих путінських друзів», і далі за списком. Більш того, на зміну санаційному режиму може бути прийнято навіть режим торгових преференцій – у формі зони вільної торгівлі.
Плюс до того обіцянка більше чи менше нагнути українську сторону на автономію Донбасу, амністію бойовиків, допуск поміркованих сепаратистів до владних структур і так далі. Плюс – тиха обіцянка відмови Україні у будь-яких перспективах, пов’язаних з НАТО.
Щодо «батогів» – то тут вибір менший. Оскільки і Берлін, і Париж, на відміну від Вашингтона, категорично і послідовно виступають проти активного озброєння Україні, боячись подальшої ескалації конфлікту, то про поставки «летальної зброї», вочевидь, не йдеться. Все, чим можна пригрозити – це розширенням санкцій, доводити які до повного ембарго не зацікавлені насправді ні Франція, ні Німеччина.
З таким інструментарієм європейські лідери можуть запропонувати відносно небагато варіантів конфлікту, на які б, нехай навіть чисто гіпотетично, міг погодитись Путін. Жоден з них не є новим – і жоден з них не є приємним ні для громадян України, ні для української влади.
1. «Замороження конфлікту» з обумовленою схемою його поступового розв’язання. Яка не коштує паперу, на якому намальована. Розведення військ, паралельне введення зовнішніх миротворців (скоріше за все – ООН) для контролю за територією ДНР та ЛНР, лінією протистояння сепаратистів і української армії та україно-російським кордоном. Адміністрування територій самопроголошених республік здійснюють їхні представники під наглядом міжнародних спостерігачів – скоріш за все, від ОБСЄ. Відбудова Донбасу на гроші ЄС, які формально позичає Україна, але на практиці їх готуються списати в осяжному майбутньому під будь-яким приводом.
Незручний для України варіант, проте один з небагатьох реалістичних способів припинити війну. Бодай на якийсь час. Такий варіант, до речі, дає якісь шанси на відносно стерпне існування мешканців Донбасу. Тих, які зуміють до нього дожити.
2. Формальне збереження «територіальної цілісності України» при розширенні автономного статусу Донбасу до небачених розмірів і залишенні всього «як є». Можливе введення спостерігачів у великій кількості тільки на лінію розмежування між українською стороною та сепаратистами. Фактичний суверенітет самопроголошених республік. Формальна перемога проросійських сепаратистів.
Насправді цей варіант розпадається на два. У першому випадку Україна відмовляється від соціальної та економічної відповідальності за анклав, який не контролює, і ми маємо власне Придністров'я, а в Донбасі голодні польові командири встановлюють первіснообщинний лад. Зі збиральництвом (переважно російської гумдопомоги) і елементами канібалізму, коли допомога не прийшла.
В іншому випадку Україна бере на себе відповідальність за територію, яку не контролює. Ситі київськими грішми польові командири влаштовують на Донбасі рабовласництво.
Натомість українці мають швидкий і переконливий економічний колапс всієї країни – разом з політичною дестабілізацією на додачу, викликаною поверненням в електоральне поле виборців «автономних республік». Питання «нового переділу» дезінтегрованої України постає на порядку денному Кремля впродовж року, від сили – півтора.
В обох випадках Україна відмовляється від вступу в НАТО, і в обох випадках ЄС знімає з Росії переважну більшість санкцій. Оскільки санкції тільки з боку США будуть неефективними і відверто шкідливими для американського бізнесу, піде на послаблення санкцій і Вашингтон.
Такими є умови, на яких Меркель і Олланд можуть виторгувати мир в Путіна. Будь які інші варіанти, заклики чи побажання шансів на успіх не мають.
Зрозуміло, що все вищеописане не викликає захвату в жодного українця, але такою є ціна миру з Путіним. Миру на його умовах.
І немає ніякої вини ні Олланда, ні Меркель в тому, що вони мусять говорити з Путіним про мир саме на таких умовах. Вони й так роблять більше, ніж можна було сподіватись від них у подібних умовах.
А якщо вони помиляються, приставши на путінські пропозиції – що зовсім не можна виключати – їм теж доведеться платити свою ціну. Хоч це, звісно, трапиться пізніше. І нам жодним чином не поможе».