10:34 8 грудня 2013 р.
Фото: dw.de
Волонтер Христина там тому, що їй не все одно те, де виростуть її діти.
Галина Стадник розповідає сьогодні, 8 грудня, в публікації «Львівські волонтери: «Нас згуртувала жорстокість влади» на сайті Української служби німецької телерадіокомпанії «Deutsche Welle»:
«Волонтерський рух львівського майдану є унікальним зразком самоорганізації городян. Що керує людьми, які готові жертвувати своїм часом, навчанням та здоров’ям, «несучи службу» на майдані?
Аби потрапити у саме «серце майдану», так званий штаб-намет волонтерів, довелося перейти не один «фейс-контроль», посвідчення журналіста вимагали частіше, аніж на візитах перших осіб держави. «Нічого дивного, після розгону з побиттям, боїмося неадекватних», – каже охоронець львівського майдану Назар Держило, який патрулює містечко звечора, а в день ходить зі скринькою для збору грошей.
Жорстокість стала рушієм єднання
«Я тут вже тиждень, батьки не надто задоволені. Мовляв, дивись, що в Києві робиться, але я хочу допомагати», – розповідає 18-річний студент, перебираючи ногами від холоду. Юнак зізнається, що волонтерство для нього є невідомим явищем, і до цього Євромайдану він ніколи добровільно не допомагав людям.
А тепер готовий жертвувати своїм здоров’ям. «Я люблю Україну», – коротко пояснює він.
На мить він зникає з поля зору. Основна функція – збирати пожертви – бере гору над розмовою з журналістом. Але залюбки до діалогу приєднуються інші волонтерки, медичний персонал львівського майдану.
«Стою, мерзну в ноги, але це дрібниці, – каже студентка медичного університету Іванна Зварич. – Коли я побачила як жорстоко побили наших хлопців у Києві, мене це дуже зворушило, вирішила долучитися до руху. Тепер стоятиму до кінця».
Щодня дівчата надають допомогу до сотні городянам, які підходять до їхнього медичного намету, що стоїть поруч зі сценою.
Самоорганізація – це в генетиці українців
Медиків-добровольців є до сотні, каже Іванна, ми несемо чергування по вісім годин, а загалом є три пукти. Найчастіше звертаються з болями у горлі, захриплістю і загальною слабкістю, окремим міряємо тиск, розповідають студентки-медики.
Майдан для Іванни теж є першою волонтерською практикою, яку вона готова відпрацювати до досягнення мети. Дівчина майже весь день на площі: тут відпочиває, п’є чай, харчується, утім спати ходить додому.
«Нас добре годують, все є, дівчатка варять смачний борщ, навіть котлети роблять. Що ще треба? Змінити владу – це пріоритетна ціль», – додала молода волонтерка.
А от на самій кухні робота кипить куди жвавіше. «Їсти хочуть всі», – каже дівчина Христина, вправно нарізаючи хліба. – Для розмов дуже часу немає».
Ця дівчина вчиться на історичному факультеті івано-франківського університету. «Разом зі своєю подругою прийшла на майдан поцікавитись чи не потрібна допомога, а тут дивлюся, дівчата зашиваються,так і залишилася», – розповідає Христина, не кидаючи працю.
«Гадаю, допомога і самоорганізація це у нас на генетичному рівні закладено, ми вміємо згуртуватися за критичних обставин», – розмірковує про свою волонтерську місію дівчина. Батьки підтримують морально, хвалять – це дуже допомагає, хоча й хвилюються, зізнається молода кухарка.
«Головне, щоб люди приходили, щоб усі наші старання не були даремними, щоб не одним нам це треба було, бо мені не все одно те, де виростуть мої діти», – міркує Христина. У даний момент дівчину не надто хвилює навчання. Вона спокійна, бо розуміння серед викладачів, за її словами, є неабияке.
І тривогу знімаємо теж
Разом з тим, на львівському майдані не лише нагодують і обігріють, але й словом допоможуть. Вже тиждень у штабі працює пункт психологічної допомоги.
Щодня тут чергують кілька кваліфікованих психологів, які готові вислухати будь-які людські переживання. «Ми організували пункт після розгону дітей на майдані», – розповідає координатор служби Оксана Наконечна.
До психологів зверталися і потерпілі львів’яни, яких побив «Беркут». Але основним контингентом є старші люди, кажуть лікарі.
«Якщо молодь має джерела комунікації, отримує достатньо інформації, то старшим людям бракує спілкування та новин, наростає тривога, і ми намагаємося гасити надмірні емоції», – коротко описує свою місію лікар Марина Романко. Ці волонтерки уже мають досвід психологічної допомоги городянам після трагедії на Скнилові, але події на майдані, пояснюють вони, – це цілком інша ситуація.
«Там ми працювали уже з наслідками трагедії, а на майдані ще все лише розвивається», – зауважує координатор».