12:23 16 березня 2020 р.
Журналісти цих видань демонструють «старанну» лояльність до місцевої влади при відборі тем, фактів й способів подачі, мові та візуалізації.
У січні-лютому 2020 року Інститут демократії імені Пилипа Орлика за підтримки Медійної програми в Україні провів моніторинг роздержавлених регіональних друкованих медіа та їх сайтів у восьми регіонах України: Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Львівській, Одеській, Сумській, Харківській, Чернівецькій областях. Моніторинг мав на меті оцінити якість контенту, тематику, дотримання стандартів журналістики та законодавства щодо розміщення реклами. Окрему увагу експерти ІДПО приділили аналізу незалежності реформованих видань від колишніх власників та співвласників – місцевої влади. Цього року було запроваджено нова категорія матеріалів «Офіційні повідомлення та звіти органів влади в ЗМІ».
Експертна група ІДПО відібрала по чотири друкованих видання та їх онлайн версії, якщо такі існували, в кожному з восьми регіонів. Ці ж видання досліджувалися рік тому. До вибірки увійшли переважно районні газети. Всього було оцінено 2057 матеріалів у друкованих медіа і 920 – в електронних версіях.
Традиційно реформовані видання найгірше дотримуються стандарту «балансу думок». Друковані та електронні видання переважно публікують інформаційні повідомлення, що не містять усієї палітри думок з приводу порушених на шпальтах питань. Порівняно з періодами передвиборчих кампаній матеріалів із ознаками замовності значно менше. Проте місце політичної «джинси» у деяких виданнях посіла «джинса» комерційна. Більшість газет продовжують активно просувати інтереси своїх власників – місцевих політиків або бізнесменів. Таким чином, читачам реформованих видань події у їхньому місті/селі подають переважно викривлено, журналісти демонструють «старанну» лояльність до місцевої влади при відборі тем, фактів й способів подачі, мові та візуалізації. Чого варті лише суцільні постановочні фото із чиновниками і тексти, що рясніють їх іменами.
Лише окремі видання у регіонах позначають офіційні матеріали (заяви про наміри або інформацію від органів місцевого самоврядування та ін.). У переважній більшості випадків для читача не розмежовують журналістський та офіційний контент. Окремі видання віддають під «офіціоз» цілі шпальти (рекордна кількість – вкладка на 40 шпальт у регіональній газеті).
Видання більшості регіонів не містили матеріалів із прихованими проросійськими темами або із відкритими пропагандистськими закликами. Поодинокі випадки просування проросійських меседжів, були помічені лише у Харківському та Донецькому регіонах. Відчувається маніпулювання на рівні заголовків й доборі тем (у «ДНР» в дечому навіть краще життя, ніж в Україні), просування одіозних політиків, скептицизм щодо реформи декомунізації, прийоми радянської пропаганди у публікаціях про Другу світову війну тощо. Особливо відзначилась такими маніпуляціями газета «Вісті» з Слов’янська Донецької області.
Аналіз друкованих видань показав, що жанрова палітра багатьох із них дуже обмежена. Переважають інформаційні жанри та прес-релізи. Відсутні аналітичні матеріали, журналістські розслідування. Інтерв’ю та рецензії не зустрічаються в окремих регіонах. Незначна увага приділяється зверненням, листам читачів, що мало б бути одним із провідних форматів для місцевої преси. Третину контенту традиційно неможливо уналежнити до конкретного жанру: це розважальні публікації, привітання, оголошення та неналежно маркована реклама.
Газети не висвітлюють події у зоні ООС, теми військових та переселенців. Це стосується зокрема і видань Донецької області. На другому місці тема «життя місцевої громади», яка представлена переважно офіціозом та «паркетом». Публікації на економічну тематику здебільшого стосувалась тарифів на газ, а соціальні теми – в основному питання охорони здоров’я, захворювання на ОРВІ, підготовки місцевих лікарень до можливого поширення коронавірусу. Третина контенту потрапила у категорію «інше», оскільки не мала чітких тематичних пріоритетів.
Сайти реформованих ЗМІ, як правило, являють собою копії друкованих версій. Проаналізовані сайти зрідка оновлюються, містять значну кількість передруків прес-релізів, не є інтерактивними. Як правило, кількість «джинси» на сайтах нижча, ніж в газетах, що підтверджує тезу про їхню «вторинність» та незначну кількість читачів. Саме друковані версії залишаються провідними майданчиками для піару місцевої влади. При цьому в регіонах є окремі приклади успішних сайтів із сучасним дизайном, оригінальним підходом до формулювання тем, опануванням сучасних мережевих форматів. Кількість таких сайтів не є значною. У трьох з 24 газет сайти взагалі відсутні.
Частина видань розвиває Фейсбук-сторінки. При цьому, як і з сайтами, акаунти переважно використовуються для дублювання контенту друкованої версії чи сайту. Можна припустити, що місцеві ЗМІ або нехтують можливостями розвитку крос-медійних платформ, де кожен майданчик має свої правила генерування і просування контенту, або просто не вміють цього робити.
Повний текст звіту про моніторинг читайте тут.