16:31 18 серпня 2015 р.
Відео: Львівський прес-клуб
Медик, та й будь-який військовослужбовець, який перебуває на полі бою, повинен вміти оцінити ситуацію та надавати допомогу тому, хто найбільше цього потребує. Саме цього зараз навчають американці своїх колег з Нацгвардії на Яворівському полігоні.
Про це сьогодні, 18 серпня, під час дискусії на тему: "Особливості медичної допомоги військовослужбовцям: у мирний час і на війні. Досвід НАТО і України", яка відбулася у Львівському прес-клубі, повідомив старший лейтенант, офіцер медичної служби корпусу ЗС США Натан Ву (Nathan Wu).
- Ми поділяємо поранених на 4 категорії. І саме від типу поранення залежить першочерговість надання допомоги, - каже він.
Водночас, за словами сержанта, унтер-офіцер-медика ЗС США Браяна Коцюруби (Brian Kociuruba), у них є спеціаліст, який визначає тяжкість поранення.
- Головний хірург може сказати, що робити в цій ситуації. Але ми намагаємося надати найкращу допомогу. Якщо це один поранений, то ми будемо намагатися його врятувати. Але якщо це буде десять поранених, то ми так само будемо намагатися їх врятувати, - каже він.
Полковник медичної служби, старший ординатор відділення урології Військово-медичного клінічного центру західного регіону Тарас Кльофа зауважив, що це є один із важливих факторів надання допомоги.
- Є певні ознаки свідомості, моторної реакції та інше, за якими можна оцінити. Чи можна цьому пораненому дати 15-20 хвилин і зайнятися тяжчим, чи він вимагає негайного втручання. Я говорю про випадки, коли є 10-20-30 поранених осіб,- каже військовий медик.
За його словами, лікар, який отримав пораненого, має лічені хвилини на прийняття рішення.
- І якщо йдеться про збереження життя і не збереження кінцівки, то завжди буде пріоритет на збереження життя. Мої колеги Ростик Іваник та Юрій Скуратівський під час оборони Луганського аеропорту проводили ампутації у бліндажі, коли по них йшов танковий обстріл прямим наведенням. Таким чином, вони зберегли життя цим людям. Я думаю, що це правильно, тому що на сьогодні є можливості максимально адаптувати цих людей до життя, спротезувавши, - каже Тарас Кльофа.