17:00 9 квітня 2015 р.
Фото: day.kiev.ua
За попередньою інформацією, поховають митця наступного тижня на Личаківському цвинтарі, де спочивають його рідні.
Сьогодні, 9 квітня, помер відомий український художник-графік, автор кількох персональних виставок в Україні й світі Богдан Сорока. Сталося це в Польщі, де він тимчасово перебував.
Народився митець 2 вересня 1940 року в тюрмі на Лонцького у Львові, яку ще називають «Бригідками». Там тоді була ув’язнена його мати – Катерина Зарицька, член ОУН, зв’язкова провідника ОУН, командира УПА Романа Шухевича.
Богдан Сорока провів з матір’ю у в’язниці вісім місяців, поки його бабусі й дідусеві вдалося його звідти забрати. Митця виховували його дідусь, відомий львівський професор – Мирон Зарицький, й бабця Дзюня, як він її називав. Батьки Богдана Сороки понад 30 років перебували у сибірських таборах.
Художник навчався у Львівській академії мистецтв, де працював до 2005 року. У радянський час родина митця була під постійним прицілом КДБ. Однак наприкінці 60-х Богдан Сорока не побоявся створити ілюстрації до поетичної збірки Ігоря Калинця «Відчинення Вертепу», що вийшла у Бельгії під назвою «Поезії з України».
КДБ порушило кримінальну справу проти Богдана Сороки і він поповнив список митців, заборонених у СРСР. Його часто викликали на переслуховування в КДБ, як він сам пригадує у книзі своїх споминів, виданій минулого року у Львові.
Богдан Сорока належав до групи шістдесятників, товаришував із В’ячеславом Чорноволом, Ігорем та Іриною Калинцями, братами Горинями. Художник відомий циклами робіт «Фольклорні мотиви», «Українська міфологія», «Емблеми та символи», «Страсті Христові», «Похід гномиків», «Купальські забави». Його графіка чорно-біла і кольорова.
За попередньою інформацією, поховають митця наступного тижня на Личаківському цвинтарі, де спочивають його рідні. Про це повідомили в четвер на «Радіо Свобода». Натомість київська газета «День» розповіла в четвер:
«Помер львівський графік Богдан Сорока. Художник відійшов у Вічність на 75-му році життя.
Біда сталася за межами України – у Польщі, де Богдан Михайлович перебував із приятелем. Факт смерті «Дню» підтвердили друзі пана Сороки – Ігор Калинець і Микола Горинь.
Богдан Сорока народився 1940-го у тюрмі «Бригідки», де була ув’язнена його мати Катерина Зарицька. Його батько – Михайло Сорока, український дисидент, член ОУН, упродовж 30 років був в’язнем радянських таборів, організував рух спротиву в’язнів «ОУН-Північ». Виховували Богдана батьки матері – Мирон Зарицький, видатний український математик, професор Львівського університету, та його дружина Володимира.
1964 року закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. За освітою – кераміст. Від 1964 до 1993 року працював у Львівському художньому комбінаті живописцем-монументалістом. Перші лінорити створив 1969 року – як ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були видрукувані за кордоном під назвою «Поезії з України».
Це спонукало КДБ порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім’я у пресі. Однак художник не полишав праці над графічними циклами «Українська міфологія», «Купальські забави», «Символи Григорія Сковороди», «Похід гномів», «Подорож Узбекистаном», «Архітектура Львова», «Символи та емблеми», «Дерев’яні церкви Галичини».
Створив графічні ілюстрації до творів Лесі Українки, Романа Іваничука, Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Івана Кошелівця. 1989 року отримав премію на міжнародному конкурсі екслібриса у Вільнюсі.
Від 2001 р. працював у техніці кольорової ліногравюри. 2011-го «День» вітав Богдана Михайловича з нагоди видання прекрасного альбому «Сорока», де, крім робіт, була представлена автобіографія митця…
З-поміж митців Сороку вирізняла самоіронія. Він умів побачити в тому, що відбувається довкола, багато малопомітних, але знакових процесів, на які треба відреагувати.
Розмаїтий у тематичному діапазоні – від української міфології до суто авторських притч, філософічних конструювань, у яких спостерігав життя, залучаючи до символів дуже широке поле знань. Сорока постійно розвивався, діалогував з певними соціальними процесами, готував щораз глибші твори.
«Для нього найважливіше – сам процес праці й професійна та національна відповідальність», – наголошував «Дню» професор Роман Яців і додавав, що Богдан Сорока вже на початках своєї творчості відчув модерністичну модель розвитку українського мистецтва.
Богдан Михайлович завжди мав глибокий внутрішній зв’язок із батьком, Михайлом Сорокою, дуже обдарованою людиною, пов’язаною із празьким еміграційним середовищем українців у 1930-х роках. Він знався з багатьма відомими графіками, зокрема учнем Нарбута Робертом Лісовським (автор логотипа авіакомпанії «Lufthansa», оформив обкладинку збірки Павла Тичини «Сонячні кларнети». – Т.К.), а потім на засланні підтверджував свою високу людську гідність і дивовижну ерудованість.
У листах батько орієнтував Богдана, тоді ще дитину, щодо рис людяності та якостей художника. Саме тому, напевно, Богдан Сорока зумів зберегти високу гідність і був таким неповторним в українському мистецтві: це його органічна, питома спадковість від батька й опосередковано, через батька, від генерації видатних митців, інтелектуалів.
Ось кілька рядків з останнього інтерв’ю Богдана Михайловича Сороки «Дню»:
– Ви питаєте мене, чому не пам’ятають українців, котрі виборювали свободу?.. Це, напевно, тотальна байдужість, зневіра. Може, дається чути тяжке посттоталітарне життя... Люди не почувають себе добре у своїй країні! Тому є загальна велика зневіра людей у житті, які не живуть – животіють, бігають у пошуках їжі. А це найгірше, що може бути – бігати у пошуках їжі…
Про прощання з Богданом Сорокою – у наступних числах «Дня». Вічная йому пам'ять».