У Львові письменники просять обласну раду створити Літературний музей у приміщеннях школи-інтернату, – ЗМІ

Львівські письменники просять обласну раду створити Літературний музей у палаці ХІХ століття, де розташована школа-інтернат для дітей з певними фізичними вадами. Батьки дітей протестують, бо переконані, що під прикриттям музею є намагання приватизувати історичну будівлю у центрі міста. 

Щотижня з Дрогобича у Львів Олег Паращак привозить свою дев’ятирічну донечку Христинку. У дитини діагноз – синдром Дауна.

У Дрогобичі для дівчинки немає відповідної школи. А у Львові вона навчається і проживає разом з іншими 149 дітьми з особливими потребами.

«Я думав, що вона не буде читати і писати, вона вже складами пише. Діти не бояться виходити у коридор, бо знають один одного, їх небагато», – каже батько.

Олег Паращак, як і всі батьки дітей і вчителі, протестує проти ініціативи поета Романа Лубківського (син якого є радником голови СБУ) – у приміщенні школи створити Літературний музей. Останнім часом письменник чинить моральний тиск на директора школи, розповіли вчителі і батьки.

«Я не розумію, чому в країні, коли йде війна, створюється Літературний музей. Думаю, за тим щось ховається, бо тут найкраще був би готель і казино замість школи», – говорить Галина Томчишин, заступник директора школи-інтернату №102.

Обласні чиновники показали вчителям інше приміщення у Львові – колишні казарми, де б могла розташуватись школа. Однак будівля цілковито не пристосована для дітей. Батьки і вчителі лише тоді погодяться виїхати з нинішнього приміщення школи, коли для дітей влада запропонує нову і комфортну будівлю. 

Музей підтримують українські письменники

Письменники просять Львівську обласну раду ухвалити рішення про створення Літературного музею і знайти нове приміщення під чинну школу. Відповідне звернення підписали 14 українських літераторів, зокрема Дмитро Павличко, Іван Дзюба, Роман Іваничук, Юрій Мушкетик, Роман Лубківський, Ігор Калинець. 

«У таких палацах не є приміщення для шкіл і таких хворих дітей, для них треба шукати нове чи будувати приміщення. Ніхто не збирається їх виселяти. А вже тоді треба палац ремонтувати, потрібна його реконструкція, бо він знищений. Щось робити треба, але з чогось потрібно починати, а депутати не хочуть. Стільки років тягнеться ця проблема. Як без Літературного музею у Львові?» – наполягає поет Ігор Калинець.

Вже більше десяти років львівські письменники мріють про Літературний музей, який мав би бути у комунальній власності Львівської облради і, звісно, фінансуватись із обласного бюджету. Створення і утримання музею, нове приміщення для школи – все має фінансуватись державою і місцевим бюджетом. Але таких грошей ніхто не обіцяє.

Влада заспокоює батьків

Пам’ятка архітектури другої половини ХІХ століття – палац аристократів Семєнськийх-Левицьких – потребує ремонту. Комплекс складається з трьох приміщень на великій території у центрі Львова. Радянська влада у графському палаці, який за красою не поступається палацу Потоцьких, створила школу-інтернат. Нині палац – у комунальній власності Львівської облради. 

Депутати Львівської облради жодного рішення не ухвалили. Голова представницького органу влади, «свободівець» Петро Колодій запевняє: «Діти можуть бути переселені з цього приміщення лише тоді, коли ми їм зможемо надати набагато краще, з кращими для них умовами. Наразі такого немає. На даному етапі діти не будуть переселені. Музею не буде у цьому приміщенні».

Представники влади заплутались у словах, то кажуть, що шукатимуть інвестора для будівництва приміщення для школи-інтернату, то говорять, що музей не буде розташовуватись у навчальному закладі. Зрозуміти логіку чиновників і депутатів батькам і вчителям – складно, тому вони переконані, що хтось хоче прибрати до рук палац у центрі Львова.

Палац не можна передавати

Відомий історик, львовознавець Ігор Лильо категорично проти передачі пам’ятки архітектури – палацу – бюджетним установам. Експерт наводить десятки прикладів, коли історичні об’єкти передавались організаціям, які не спроможні утримувати будинок. До слова, якби не пряме втручання президента Леоніда Кучми, то львів’яни втратили б палац Потоцьких. 

«Єдиний шанс для палацу, і якщо питання про створення належних і відповідних умов для дітей у спеціальному приміщенні, – це продати будівлю комерційній організації, яка спроможна його підтримувати і потребує такої споруди. Але сумніваюсь, що знайдемо таких людей. У кожному випадку, мрійникам передавати палац не можна. Бо мрійники не вміють утримувати такі споруди. Палац витримав багато років совєтської влади, ганебне ставлення і відсутність уваги до себе з боку держави за останні 23 роки. Він ще витримає, але його не можна віддавати організаціям, які не мають грошей», – каже Ігор Лильо.

Львову варто переймати європейський досвід щодо збереження історичних будівель, які продають за невеликі гроші задля порятунку замку чи палацу. Такий досвід, зокрема у Франції. Натомість у Львові практикують інше – історичну будівлю доводять зумисно до руйнації, а на її місці зводять багатоповерховий будинок. Прибуток швидкий і великий. Але втрачається архітектурний, історичний, культурний Львів…назавжди.

Про це повідолсяєьбся в сьогоднішній публікації «Літературний музей чи школа-інтернат для хворих діток?» Галини Терещук на сайті «Радіо Свобода».

Як інформував «Щоденний Львів», 7 листопада в прес-службі обласної ради повідомили, що її голова Петро Колодій запевнив – вона не розглядає питання про виселення дітей з приміщення школи-інтернату на вулиці Пекарській, 19.