08:30 28 січня 2019 р.
Фото: day.kyiv.ua
Музей етнографії і художнього промислу у Львові успадкував раритет від свого попередника – Міського промислового музею, створеного 1874 року.
Завідувач сектору експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАНУ Андрій Колотай розповів, що відливання з олова, як окрема галузь художньої обробки металу, була відома в Україні в часи Русі. Ремісників-відливників з олова у XVI-XVIII століттях називали «конвісари».
Королівська та міська влади обов’язково контролювали якість конвісарської продукції. Це було столове і кухонне начиння, фляшки, вази, різноманітний церковний посуд, кубки.
Велику історичну цінність з виробів місцевого, зокрема – львівського олов’яного лиття, становлять цехові реліквії – кубки та кухлі, так звані вількоми, що вживалися як церемоніальний посуд під час спільних цехових торжеств. На них зображували емблеми майстерень, часом гравірували списки членів цеху. Іноді зустрічалися зображення святих патронів (покровителів) цехових пам'яток, серед яких були олов’яні «вількоми» львівських цехів.
На жаль, більшість цих пам'яток не дійшли до наших днів – збереглися тільки дві з них. Перший артефакт виставлений у постійній експозиції Музею етнографії та художнього промислу на проспекті Свободи (№15). Це кубок 1810 року, що належав цеху львівських римарів, які працювали зі шкірою. Має вигляд класичної урни на профільованій стрункій ніжці.
На вінці кубка припаяні кільця для підвішування вотивних табличок. На стінках кубка вигравірувані німецькою мовою імена цехмістра та його заступника, а також зображено орла з кінською уздечкою в лапах.
«Незважаючи на те, що кубок виглядає доволі простим, він справляє враження дуже майстерно виконаного твору», – розповів Андрій Колотай.
Друга пам'ятка цього ж типу зберігається у Національному музеї історії України у Києві. Це кухоль Львівського цеху коминярів 1837 року. Має просту, циліндричну, форму. З накривкою, яка прикрашена постаттю святого Флоріана (один із покровителів Австрії, католицький святий, покровитель пожежників). 1905 року навіть організовували виставку таких кубків, де були представлені відзнаки різного профілю цехів.
За словами Андрія Колотая, з кінця XVIII століття олов’яні вироби практично виходять із ужитку, поступаючись більш практичним матеріалам. «Тому ця невелика кількість збережених речей у музейних збірках становить не тільки мистецьку, а й історичну цінність», – наголосив музейник.
Музей етнографії і художнього промислу успадкував цей раритет від свого попередника – Міського промислового музею, створеного у Львові 1874 року. Про це написали в київському часописі «День».