19:05 15 лютого 2017 р.
Фото: Галина Терещук, «Радіо Свобода»
Директор Музею народної архітектури і побуту Роман Назаровець пообіцяв відкрити для відвідувачів колишню каплицю ченців-студитів.
Реставратори натрапили в приміщенні адміністрації Музею народної архітектури і побуту у Львові, який називають також «Шевченківськии гаєм», унікальні фрески початку ХХ століття. Одним із їх авторів – отець Рафаїл Хомин, який був польовим капеланом Української повстанської армії.
Раніше в приміщенні адміністрації музею була каплиця ченців-студитів. У 1948 році один із них передав парафіянці ікону і наказав сховати і берегти. Це був ескіз для композиції, намальованої на стіні.
Реставратор Микола Толочко розповів: «Це – фреска. Техніка виконання по свіжому тиньку вапняними фарбами з фрагментами. Фреска у задовільному стані – знизу шар автентичного живопису, у 40-х роках його перемалювали зеленою фарбою, далі поверх зроблена затирка, у 70-ті знову замальовано. Тут був зал засідань»,.
Понад 70 років довелося чекати, щоб знайшли ці фрески. Реставратори Унівського студійського монастиря відкрили кілька їх фрагментів. Вони припускають, що фрески є на всіх стінах приміщення адміністрації музею, а також у кімнатах будинку, в якому в 1930-х роках жили ченці-студити.
Ці фрески унікальні тим, що намальовані іконописцями студійського іконописної школи, створеної митрополитом Української греко-католицької церкви Андреєм Шептицьким у 1927 році. Такі ж є в Унівському студійського монастирі на Львівщині.
Настоятель Свято-Іванівської лаври студійського уставу Юстин Бойко розповів, що віднайдені фрески у каплиці намалювали монахи, іконописці Рафаїл Хомин і Філатей Коць. Отець Рафаїл Хомин реставрував храм у Крилосі (Івано-Франківщина), був польовим капеланом УПА у 1944 році.
У цьому ж році він загинув разом з бійцями, які потрапили у засідку. Зараз триває справа беатифікації отця.
Філатея Коця також вважають одним із кращих іконописців ХХ століття. Студит Юстин Бойко розповів: «Для нас це є велика знахідка і цінність. Ми знали, що тут є монастирська каплиця, але записи не збереглись. Цього року ми вирішили пошукати. Митрополит Андрей Шептицький відповідною грамотою створив Свято-Іванівську лавру (нині територія Музею народної архітектури і побуту і парк «Знесіння») і цієї грамоти ніхто не скасовував. Він з братом Климентієм придбав спеціально для потреб лаври багато землі, купив будинок в управління залізниці для монахів (зараз тут розташовується адміністрація музею). Було запрошено архітектора і будинок добудували».
Спершу митрополит Андрей Шептицький мав намір створити у 1926 році Свято-Іванівську лавру, щоб ченці вчили тут молодь, зокрема – сиріт, різним ремеслам, у тому числі – іконописному мистецтву. А талановиту молодь митрополит скеровував на навчання за кордон.
а території лаври хотіли будувати церкву, але тодішній директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнціцький порадив митрополиту у 1930 році перенести до лаври дерев’яну церкву Святого Миколая зі села Кривки на Турківщині. Донині цей храм є окрасою музею.
Тоді ж народився задум створити на території лаври скансен (музей під відкритим небом) і перевозити сюди українські дерев’яні церкви, створити тут духовно-культурний осередок українців. Тут збиралась молодь та інтелігенція. Однак на заваді цим великим планам стали прихід у 1944 році радянських «визволителів» і ліквідація у 1946 році Української греко-католицької церкви.
До слова, у роки німецької окупації монахи-студити у своєму будинку переховували єврейських дітей. З приходом радянських «визволителів» у 1944 році монахів Свято-Іванівської лаври розігнали, когось арештували. Спершу територія пустувала, а потім у приміщенні монастиря зробили інтернат для сиріт.
Отець Севастіян Дмитрух, який відновлював Унівський монастир, розповів: «Хлопчиська почали церкву розбирати, про це дізнались українські патріоти, які ще у Львові були. А «Кайзервальд», як ще називали територію, де є музей, був панським лісом, його львів’яни любили. Коли дізнались, що церкву, яку переніс митрополит, нищать, вирішили написати Микиті Хрущову, щоб на цій території закласти парк, музей під відкритим небом, назвати його іменем Шевченка. Таку назву вигадали «Шевченківський гай», так вона і пристала, так і врятували дерев’яну церкву. Монахи тоді жили по усьому Львову, мені про це розповідав отець Юрій Макар, який тут жив».
Реставратори відкриватимуть усі стіни колишньої каплиці, щоб врятувати фрески доведеться працювати не один рік. Директор Музею народної архітектури і побуту Роман Назаровець каже, що після реставрації фресок кімнату відкриють для відвідування.
Студити і коло львів’ян запевнили, що проситимуть у міської влади назвати скансен Музеєм української народної архітектури і побуту імені митрополита Андрея Шептицького, бо це відновить історичну справедливість. Директор музею Роман Назаровець наголосив: «Офіційно у назві музею ніде немає «Шевченківський гай» – ця назва просто прижилась серед людей. Звісно, якщо буде прохання про надання музею імені митрополита Андрею Шептицькому, то ми звернемось до міської ради. Це ж або має бути ухвала сесії, або ж виконкому. Але львів’ян важко буде перевчити, бо всі говорять «Шевченківський гай», але офіційна назва може бути».
Музей народної архітектури і побуту перебуває у комунальній власності. Тут можна оглянути двадцять тисяч предметів народного побуту із сільської місцевості Поділля, Покуття, Буковини, Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини та рівнинного Закарпаття.
На 50 гектарах землі у мальовничому куточку міста зберігається 124 дерев’яних церков і хатинок, зразків людських осель XVIII-XX століть. А днями музей збагатився не лише новиною про унікальні віднайдені фрески, але й ще однією пам’яткою – студити відновили монастирську криницю, яка має свою історію.
Ченці були без води, тому митрополит Андрей Шептицький придбав австрійський спеціальний механізм (кират). Кінь крутив коло, відтак механізм починав працювати і закачувати з глибин землі воду. Кират відновили, підсвітили, а над криницею звели каплицю, яку відкриють 1 листопада.
Про це повідомило сьогодні, 15 лютого, «Радіо Свобода».