Львів уперше з’явився на карті 1335 року

Науковець Іван Ровенчак – професор кафедр економічної та соціальної географії Львівського національного університету імені Івана Франка і картографії та геопросторового моделювання Національного університету «Львівська політехніка», доктор географічних наук. Робота в професора – хобі, тож він, крім усього іншого, представник малочисельної наукової спільноти дослідників картографії.

За час роботи він вивчив кілька десятків унікальних карт. Серед них – перші україномовні екземпляри шкільних карт найвідомішого українського географа академіка Степана Рудницького, карти-портолани середземноморських мореплавців чи карти часів кінця Запорозької Січі. Виявляється, перша україномовна карта з’явилися аж у 1907 році. 

Автор мапи – академік Степан Рудницький, який спеціально розробив її для українських школярів. Наступна, більш точна, була видана в 1920 році у Відні, куди переїхало після поразки визвольного руху одне з найвідоміших тогочасних українських видавництв – «Вернигора».

З того часу карти «мандрували» по різних бібліотеках і навіть деякий час їх вважали втраченими. Знайшов їх доктор наук Ростислав Сосса в бібліотеці імені Олега Ольжича, яка базується на матеріалах із діаспори.

«За цими картами можна дослідити і еволюцію картографії. До прикладу, на карті 1907 року Антарктида не позначена, а є лише її обриси, – розповідає професор. – Чітко позначається вона вже на карті за 1920 рік».

На ній же, до слова, нульовим меридіаном уже зазначено Гринвіч, а не острів Ферро, як було в 1907 році. Ще варто наголосити, що перші україномовні георгафічні назви відрізнялись від сучасних.

До прикладу: рівник (екватор), Зворотник рака (Пн. тропік), Зворотник Козерога (Пв. тропік), бігун (полюс). Крім тогочасних назв, на мапі півкуль позначалися навіть українські колонії і кількість населення.

Так, до прикладу, в Північній Америці українців мешкало 1 мільйон осіб, в Азії – 3 мільйони. А назва «Україна» на мапі Європи простягається від Поліських боліт на заході до Кавказьких хребтів на сході.

Зараз професор, разом зі своєю аспіранткою, вже рік шукає польськомовну карту академіка Рудницького, яка була видана в 1907 році й могла б багато розповісти про вплив польської картографічної школи на його роботу. «Про неї згадують у багатьох польських наукових працях, – говорить пан Ровенчак. – Проте її досі ніхто не досліджував. Ми вже рік шукаємо її по різних бібліотеках: писали запити в Бібліотеку народову у Варшаві, бібліотеку імені Оссолінських у Вроцлаві, бібліотеку Ягеллонського університету в Кракові, але її там не виявилось. Зараз колега зі Сполучених Штатів порадив пошукати її в австрійських бібліотеках».

Крім вивчення минулого, картографи Львова вирішили пролити світло і на сучасні проблеми. Зокрема, група географів, яку очолив Іван Ровенчак, підготувала детальну мапу Донбасу, яка побачила світ у лютому цього року.

Її передали на схід, у штаб АТО в Краматорську. В такий спосіб науковці вирішили подати об’єктивну геопросторову інформацію про регіон.

Карта зображає генезис Донбасу, починаючи від історії виникнення назви і завершуючи окресленням окупованих територій. професор Іван Ровенчак розповів:

«Уперше назва «Донбас» з’явилася ще в 1827 році, в той період, коли були відкриті поклади кам’яного вугілля. Вчений-геолог Євграф Ковалевський вигадав назву «Донецький кам’яно-вугільний басейн» через річку Сіверський Донець, що протікає в регіоні.

А вже від цього регіон почали називати Донбасом (Донецький басейн). Одразу видно, що цей регіон ніколи не був адміністративно цілою одиницею.

До 1918 року це було три губернії: Катеринославська (Дніпропетровська область до річки Кальми), Харківська та область Війська Донського. До слова, остання майже збігається з межами теперішньої окупованої території».

На карті також зображені етнічні території, де добре видно, що теперішні межі кордонів аж ніяк не збігаються з межами розселення українців. Українські етнічні райони виходять далеко на північ, схід та південь.

Натомість невеличка територія, що захоплює Станицю Луганську, – територія етнічного розселення росіян. Є на мапі врізки національного складу населення в Луганській та Донецькій областях.

На них добре видно, що ще в 1926 році 62 % населення Донецької і 68% Луганської областей були українцями за національністю. Водночас росіян було 25% у Донецькій та 28% – в Луганській.

За статистикою, показаною на карті, зрозуміло, що за часів Радянського Союзу ситуація змінилася: українців у цих областях стало менше майже на 10%, а росіян, навпаки, – більше на 20%. Зрештою, після проголошення Незалежності відсоток українців знову почав рости.

І щоб нагадати, що Донбас – українська земля, на карті зображені найвидатніші вихідці з регіону, починаючи від Микити Шаповала, члена Центральної Ради та поета Володимира Сосюри і завершуючи Патріархом УПЦ КП Філаретом, який народився в селі Благодатне Амросіївського району, який зараз тимчасово окупований. Через закон про декомунізацію професор вирішив через карти показати можливі нові назви для Дніпропетровська.

Для цього він не лише детально вивчив карти, на яких вперше помічаються території, які згодом перетворилися на величезне місто, а й «перекопав» чимало архівних документів. Так, Іван Ровенчак розповідає про поселення, яке було засноване на місці самісінького сучасного центру міста Дніпропетровськ.

«Хтось говорить про поселення Кодак, яке нібито було найближчим до Дніпропетровська, хоча воно розташовувалось кілометрів за п’ять від його сучасного центру, – пояснює науковець. – Найстаріше поселення на місці сучасного проспекту Карла Маркса – Половиця. Це був хутір, який заснували козаки після остаточного знищення Запорозької Січі в 1775 році. Поселення зображене на карті 1789 року топографа російської армії. І навіть підпис є: «Слобода Половица, что ныне губернский город Екатеринослав».

З іншого боку, покопавшись в архівах, науковець переконався, що ще одним підходящим варіантом назви міг би стати «Січеслав». Хоча така назва не позначена на жодній карті і навіть у жодному офіційному документі, професор переконує, що вона також має право на життя.

«З 1918-го до 1926 років серед місцевої інтелігенції побутувала назва «Січеслав», – говорить професор. – Вигадав назву відомий український історик Дмитро Яворницький. Особливо прижилася ця назва в діаспорі, навіть один з єпископів Української православної автокефальної церкви в США був «єпископом січеславським», а не «дніпропетровським».

Науковець також дослідив першу з’яву Львова на картах світу. Донедавна вважалося, що така згадка датується 1375 роком, проте Іван Ровенчак знайшов місто на карті 1335 року. На ній Львів позначається, як велике торговельне місто.

«Львів позначений на карті-портолані Середземного та Чорного морів, авторства Ангеліно Дульсерта, ще в 1335 році», – розповідає професор Ровенчак. Річ у тім, що карти-портолани створювали та використовували мореплавці, і для сучасної людини такі мапи виглядають дивними. Вони мають західний напрямок, на відміну від усіх теперішніх карт, які «дивляться» на північ.

Тобто, якщо стати обличчям до заходу, то в портолані по праву руку буде північ, по ліву – південь. Мапи мореплавців досить точно визначали розташування поселень уздовж узбережжя морів.

«Але чим далі по суходолу, тим уявлення про місцевість стають усе менш чіткими, – горить Іван Ровенчак. – Тож, судячи з того, що Львів потрапив на цю карту, можна зробити висновок, що місто було великим і важливим. А вже через чотири роки, у 1339-му, той же автор зобразив місто Лева на ще одній своїй карті, де воно за розмірами нічим не поступалося тодішній столиці Візантійської імперії Константинополю».

До слова, Києва на цих картах не зображено. Про це повідомили сьогодні, 22 липня, в київському часописі «Україна Молода».