12:52 2 листопада 2018 р.
Відео: Львівський прес-клуб
До 1914 року в українському суспільстві спостерігали відразу до військової служби. У 1910 році серед офіцерів-артилеристів австро-угорської армії було лише 11 осіб, які розмовляли українською мовою. У 1918 році – уже понад 50 українців командували артилерією.
Про це 1 листопада під час прес-конференції на тему: «Перше наукове дослідження перебігу листопадових боїв у Львові 1918 року!», яка відбулася у Львівському прес-клубі, повідомив автор монографії «Бої у Львові. 1–21 листопада 1918 року. Частина І», науковий співробітник Центру українських військових традицій і патріотичного виховання НДІУ МОН України, заступник головного редактора Львівського мілітарного альманаху «Цитаделя» Олександр Дєдик.
За його словами, Перша світова війна винесла на поверхню чоловіків, які хотіли мати цілком мирні спеціальності, але яких убрали у військову форму та відрядили на війну.
- На війні вони скористалися своїм розумом, виросли до командирів батарей, куренів, до полковників та генералів. Виросли тому, що мали за плечима галицьку дисципліну, суспільство та організацію. Мали за плечима регулярну армію, - каже він.
Олександр Дєдик стверджує, що такою артилерією, яку мала Галицька армія, у Східній Європі не міг ніхто більше похизуватися.
- В одній з польських газет 1918 року на одній сторінці писали, що українці наймають до артилерії німців, бо самі так стріляти не можуть. А на другій вже писали, що в українців така добра артилерія, що навіть коні відібрані в масть.
Кандидат історичних наук, полковник у відставці, завідувач музею Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, заступник головного редактора Львівського мілітарного альманаху "Цитаделя" Михайло Слободянюк стверджує, що українська інтелігенція неохоче йшла служити до австрійської армії.
- Я зараз мову веду про офіцерів, а не про звичайних солдатів. У австрійській армії існувала заборона для офіцерів одружуватися з українками. І не всі були до цього готові. Для української інтелігенції того часу бути священиком чи адвокатом – означало залишатися в українському середовищі Галичини. А йти навчатися до школи кадетів – означало розрив з українським середовищем. Але все змінилося з початком Другої світової війни. Всіх мобілізували, не питаючи про їхнє бажання. І саме на фронті сформувалася українська офіцерська еліта, - говорить він.
Довідка
У видавництві «Астролябія» вийшла монографія Олександра Дєдика «Бої у Львові.1–21 листопада 1918 року. Частина І». Вуличні бої між українцями та поляками у Львові 1–21 листопада 1918 року, внаслідок яких спалахнула повномасштабна війна між сусідніми народами, годі вважати дослідженою сторінкою історії. Вкриті легендами та міфами, наче покинуте житло павутиною, вони вряди-годи нагадують про себе абстрактними дискусіями на кшталт «чи було лицарським протистояння січовиків і батярів?», залишаючи справжні таємниці осторонь. А тому автор, аби заповнити цю прогалину, на підставі віднайдених документальних джерел, свідчень і спогадів очевидців ретельно реконструює перебіг протистояння на вулицях міста Лева. Серед іншого, читач довідається, хто і що криється за відставками Дмитра Вітовського та Григорія Коссака, чи міг Окремий загін Січових Стрільців на чолі з полковником Євгеном Коновальцем змінити долю Львова та наскільки обґрунтованим було рішення полковника Гната Стефаніва відступити зі столиці ЗУНР. Львівський листопад 1918-го, хоча й поступається за масштабами кривавим гекатомбам Сталінграда 1942-го чи Берліна 1945-го, цікавий особливостями вуличних боїв у великому місті, які містять чимало паралелей із сьогоднішніми подіями на сході України та можуть слугувати певним матеріалом для роздумів. Перша частина запропонованого дослідження хронологічно охоплює період від 7 години ранку 1 листопада до кінця дня 9 листопада 1918 року.