За гроші львів'ян посадовиця пропонує викупити кераміко-скульптурну фабрику, якої немає 8 років

"Чи можна врятувати ЛКФ - унікальну Львівську кераміко-скульптурну фабрику? - написала  у соціальній мережі Лілія Онищенко-Швець.- Хто не знає - фабрика на вул. Мучній під Знесінням. Нині вона у приватних руках, поступово може бути знищена і забудована житловими будинками від виглядом апартаментів. А може і не бути, якби ми мобілізувалися і викупили фабрику для крутого мистецького центру з діючими майстернями кераміки, скла, скульптури. Ті будівлі ще можна врятувати, в деяких досі художники працюють, винаймаючи приміщення за грубі гроші. Як гадаєте, це реально? Думки про ЛКФ не дають мені спокою і нині зрання в неділю... Нині там на більшості території запустіння, хащі і вбиті дороги. А це ціле маленьке мистецьке містечко".

Колись давно ця фабрика належала Національній спілці художників України і її Львівській обласній організації. За цю власність вони навіть сперечалися між собою.

У соціальних мережах прозвучали різні думки щодо пропозиції Лілії Онищенко.

Andriy Fedoryshyn: "Спілка художників передала цей комплекс в користування чи то управління "Акрополю, який замість підтримки художників й надання пільгових умов для діяльності, лупить комерційні ринкові ціни на оренду, так, наче це їх майно а не громадськості... Для вигляду декільком художникам ще на пільгових умовах здають, щоб був вигляд художньої діяльності. Тому художників там все менше і менше.... Єдині, хто там може втриматись - це автосервіси та різні виробництва. А ця територія зі спеціалізованими будівлями може мати багато перспектив. Заселивши туди безліч скульпторів, художників, склодувів, паралельно ревіталізувавши частину просторів у стилі лемстейшин чи майбутньої джемстейшин, влаштувавши зони відпочинку та розваг для туристів, галереї-магазини, музеї, конференц-зали - це стало б однією з нових туристичних принад Львова. Всі охочі могли б побувати в художньому міні-містечку, побачити роботу художників наживо, відпочити там й купити на згадку якийсь з творів, що їм сподобалися. Окрім того, це місце для симпозіумів, фестивалю ремісників-художників і ще багато всього..." 

Галина Підлісна: "Ця «територія» несе енергетику багатьох талановитих художників. Там чудове місце для натхнення! На цій фабриці формувалося багато талантів!"

Леся Антонович: "ЛКФ- це історія. З неймовірними успіхами, де працювало багато визначних скульпторів. І не тільки)). Будівлі, територія - це вже музей. Варто зберігати".

Андрій Маринюк висловив прагматичнішу думку: "Маєте мецената, який то все зробить без коштів міста? Місто в центрі Львова не може фасад будинку реставрувати, й історична ліпнина валиться на голови людям... Як бізнес-проект можна робити що завгодно. Але без бюджетних коштів".

Svyatoslav Pavlyuk описав, як кілька років працював з цією фабрикою в 90-х роках: "Це історія гордості і печалі. Наявності чудових майстрів і вмінь, які робили її унікальною, і разом з тим тотально радянського менеджменту, розтягання комплексу на шматочки і рівень браку, який сягав поза 90%. Художників, які дивился на фабрику як джерело безкоштовного матеріалу і можливості попрацювати на шару, нереального пияцтва, і при тому безумовних молодих талантів, які у тому всьому домінуючому бардаку творили чудові скляні і керамічні витвори. Вона не могла не загнутися при такому ставленні, ця фабрика. А стосовно відродження... центральний адмінкорпус - нічим особливо цінним не є. Майстерні, склад і приміщення печей - це типові промислові приміщення. Звідти втік дух художників, як його туди повернути без величезних вливань? Чим наповнити ті приміщення? Підв'язати до художньої академії? Чи вона це потягне? Мені теж хотілося б там бачити не дорогі апартаменти а щось, що має тяглість традиції..."

Олег Онисько нагадав, як Zaxid.net чотири року тому писав, що з 2008 року майном Львіської обласної організації Національної спілки художників України управляє спеціальна управляюча компанія «Акрополь». На офіційному сайті компанії було зазначено лише три об’єкти нерухомості, що належали спілці та перебувають в управлінні компанії: «Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика» (вул. Мучна, 32), «Львівський художньо виробничий комбінат», (вул. Козланюка, 17) та «Будинок художника» (пл. Міцкевича, 9). Власником майна на Мучній, 32 є ТОВ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», директором якого був голова ЛОО НСХУ Олег Микита, нині покійний. У 2016 році фабрику з безпосереднього володіння НСХУ передали підприємству об’єднання громадян «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури». Це структура, яку використовують профспілкові організації для комерційної діяльності. Керівником також був Олег Микита, а засновником - НСХУ. 21 березня 2017 року об’єднання громадян припинило існування, а майно перейшло у володіння однойменного ТОВ. Згідно з договором довірчого управління компанія «Акрополь» управляє цією нерухомістю з 2011 року.

Ніхто ще не написав, що сьогодні у державному реєстрі такого колективного підприємства, як Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика, вже немає. Судове рішення про припинення цієї юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом датоване ще 26.11.2013 №6/242-8/210 Господарським судом Львівської області. Що відбулося з її майном, логічно б запитати у Романа Гринчишина, останнього її керівника. 

Бо ще у 2005 році - задовго до випадкового чи планового майбутнього банкрутства керамфабрики творчої спіли художників - за цією ж адресою - вулиця Мучна, 32 - було зареєстроване інше підприємство: ТОВ "Львівська фабрика мистецтв". Її засновниками-власниками пакетів акцій по 6,7% стали відомі люди у мистецтві: Андрій Бокотей, Володимир Одрехівський, Юрій Угрин, Ігор Наконечний, Ігор Береза, Ганна Друль, Микола Грималюк і Роман Гринчишин. Останній і очолив Львівську фабрику мистецтв. Ту, адреса якої, нагадуємо, повністю збігається з адресою колишньої збанкрутілої Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики. 

Тож нині начальниця управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко-Швець ностальгійно пропонує викупити за кошти міського бюжету власність Бокотея-Одрехівського-Наконечного- Гринчишина і К? Інакше на Мучній, 32 ніяк не з'являться нові мистецькі шедеври, а лише - багатоповерхівки? 

Немає сумніву, що ця приваблива територія ще буде по-різному розіграна як у віртуально-мистецькому, так і у реально-бізнесовому просторах.

Кінцевий бенефіціар поки що публіці не відомий. 

Нинішній голова ЛОО НСЖУ Ігор Гавришкевич ще чотири роки тому розказував про те, що йде спір за територію і майно львівської кераміко-скульптурної фабрики, яка розташована біля парку Знесіння. Земля там дуже дорога, казав він. Територія фабрики – приблизно півтора гектари. Сотка там коштує від п’яти до семи тисяч доларів, отже за землю власник може отримати від семи до 15 мільйонів доларів. 

Сьогодні, вочевидь, ціна земельного питання стала вищою. 

У львівських художників хочуть забрати мільйони доларів

На Палаці мистецтв у Львові заробляють, як на базарі, – голова спілки (доповнено)