На Львівщині триває підготовка саперів

У прес-службі Міністерства оборони України повідомили сьогодні, 25 лютого:

«На полі навчального центру, призначеного для підготовки інженерно-саперних підрозділів, займаються декілька навчальних груп.

– Зараз ми переходимо до фази, коли самі мобілізовані практично відпрацьовують набуті знання, – розповів один із інструкторів. – Ми по фазах відпрацьовуємо питання сполошного розмінування, пророблення проходів у мінних полях різного типу. Працюємо з широким спектром боєприпасів та приладів, які використовують сапери у своїй бойовій роботі. Зокрема, використовуємо для навчання й сучасні прилади, як то глибинні металошукачі-магнітометри ОGF-L.

Навчаються мобілізовані охоче. Ще б пак – від інформації, отриманої від інструкторів, залежить їхня служба на передовій і життя бійців тих підрозділів, бойову діяльність яких забезпечуватимуть сапери. Тому над навчальним полем постійно лунають вибухи, злітають зелені та червоні «тюльпани» світлових імітаційних зарядів. А поруч із строєм майорить прапор, на ньому напис: «Воїни світла» і гасло саперів: «Бути попереду, вчасно знешкоджувати, честь і життя зберегти»!

Участь у навчанні військовозобов’язаних, які були призвані до війська під час четвертої хвилі часткової мобілізації, – це також й іспит на командирську зрілість для юнаків, які лише готуються стати офіцерами. Серед інструкторів – курсанти Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Володимир Білик – курсант 4 курсу факультету підготовки спеціалістів інженерних військ та військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Він – командир взводу мобілізованих військовослужбовців, хоча всі його підлеглі годяться майбутньому офіцеру як мінімум у дядьки. Однак у взаємостосунках – жодного панібратства чи зверхньості. Мобілізовані розуміють, що курсант-четвертокурсник має набагато більше знань та практики.

– На перших порах хвилювався, не без того, адже отримати під командування декілька десятків дорослих чоловіків, звичайно, відповідально, – розповідає курсант Володимир Білик. – Однак під час Другої Світової війни хлопці значно молодші за мене командували значно більшими підрозділами. Тому опанував себе і сконцентрувався на педагогічному процесі. І захопився ним. За чотири роки навчання об’єм знань, отриманий нами в Академії, просто шалений. Моє завдання – передати їх мобілізованим, навчити їх працювати в команді. Під час занять роблю акценти на тому, що в першу чергу знадобиться бійцям на передовій, а це – правила постановки різного типу мінних полів та загороджень: протитанкових та протипіхотних. Вчу, як ставити та знімати розтяжки, як креативно мислити в цьому плані та розпізнавати аналогічні «закладки» ворога, адже зняти міну чи розтяжку – це також ціла наука. Вивчаємо різні типи інженерних боєприпасів, кумулятивні та зосереджені заряди.

На запитання журналістів, що найбільше вразило під час роботи з особовим складом, хлопець відповів, що це був випадок, коли підлеглі вперше звернулись до нього за іменем та по батькові.

– Повірте, це ознака того, що мене сприйняли і як командира, і як фахівця, – говорить він. – До того ж, мешкаємо ми в одних умовах, харчуємось із одного котла, разом намагаємось вирішувати службові та життєві питання. Напевно, це і є школа справжнього командира, де вони навчаються у мене, а я багато чому вчусь у них: у першу чергу – мудрості та самодостатності, адже вони вже сформовані особистості.

Солдат Володимир Репчук родом із Волині, з села Гремляче, Ківерцівського району. Він разом зі співслужбовцями цього дня активно тренувався. Каже, що пішов до війська, не ховаючись від військкомату, адже вдома родина, діти, яких потрібно захищати.

– Це чоловічий обов’язок, який потрібно виконати з честю. На забезпечення та навчання нарікати не можна. Тож треба служити, – каже солдат.

А у його товариша по підрозділу – 48-річного мешканця Тернопільщини Василя Сеньківа вдома не лише діти, але й двоє онуків. Чоловік працював у Києві, а згодом пішов до військкомату добровольцем. Строкову служив у радянській армії в артилерії. Але каже, що перевчитися на сапера було не важко, маючи схильність до інженерії та розвинуту технічну фантазію.

Загалом настрій у бійців бойовий. Усі жваво обговорюють майбутній розподіл до бойових частин і підрозділів. Думки одностайно збігаються у тому, що Україну потрібно захищати. І перший крок у тому, щоб цей захист був надійний, ними зроблений».

У прес-службі Міністерства оборони України повідомили також сьогодні, 25 лютого:

«Для чотиримісячного цуценяти-лабрадора на прізвисько Багіра усе, що відбувається навколо – дотепна та цікава гра. Однак маленьке створіння вже зараз виконує важливу і небезпечну роботу. Собака готується стати повноправним бійцем підрозділу інженерної розвідки. Вже майже місяць Багіра та її товариш і господар кінолог з позивним «Шаман» перебувають у 184 навчальному центрі Сухопутних військ, що на Львівщині. Боєць-сапер розповідає, що потрохи, методом гри привчає тварину до вибухівки, звуків вибухів тощо.

– Службового собаку, який працюватиме разом із армійськими саперами, потрібно навчати змалку, – розповідає «Шаман». – Багіра постійно перебуває з нами на полігоні, привчається до звуків вибухів, нюхає шматочки тротилу, щоб запам’ятати його запах. Також вивчає спеціальні команди, щоб шукати сховану вибухівку. Зараз для неї це гра, а згодом стане її бойовою роботою.

Зараз в АТО на рівні з бійцями інженерних підрозділів працюють справжні собаки-сапери. Кількість знайдених ними вибухонебезпечних предметів вимірюється сотнями, а врятованих життів солдатів та офіцерів українського війська – десятками».

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook