Нобелівською премією з літератури удостоєно доньку українки з Івано-Франківська (відео, оновлено)

Нобелівську премію з літератури 2015 року отримала авторка з Білорусі Світлана Алєксієвич. Її нагородили за «її поліфонічні твори, пам'ятники стражданням і мужності у наш час».

Письменниця народилася в Івано-Франківську в родині сільських вчителів. Її батько – білорус, мати – українка. Після демобілізації батька, радянського офіцера, сім'я переїхала в Білорусь, де оселилася в селі.

Світлана Алєксієвич – автор популярних книг-вербатімів про чеченську війну, Чорнобиль, дев'яності і Другу світову війну очима жінок, перекладених 20-ма мовами.  Її документально-художній метод базується на бесідах з реальними людьми, очевидцями подій.

У 2013 році Алексієвич була одною з основних претенденток на Нобелівську премію з літератури. Письменниця перебуває в опозиції до режиму Александра Лукашенка. Живе і працює за межами Білорусі – в Італії, Швеції.

На фестивалі Світлана Алексієвич за сприяння видавництва «Дух і Літера» та Фонду «Відродження» представить український переклад своєї книги «Час секонд-хенд» – останньої в циклі з п’яти праць під загальною назвою «Червона людина. Голоси утопії». Вона відома творами «Час секонд хенд» та «У війни жіноче обличчя». Серед її нагород: 2001 року – Премія миру імені Еріха Ремарка (Оснабрюк, ФРН); у 2006-му – Національна премія критики (США); у  2011-му – Літературна премія Центральної Європи Angelus (Вроцлав, Польща); у 2013-му – Премія миру німецьких книгарів (ФРН).

Про це повідомили сьогодні, 8 жовтня, в інтернет-виданні «Українська правда. Життя». Натомість у «Телевізійній службі новин» каналу «1+1» розповіли в четвер:

«Цьогорічним лауреатом Нобелівської премії з літератури стала білоруська письменниця Світлана Алексієвич. Нагорода їй була присуджена «за багатоголосу творчість – пам'ятник стражданню і мужності у наш час».

Примітно, що Алексієвич має також й українське походження – уродженка Івано-Франківська. Свого часу її твори викликали критику з боку радянського режиму – письменницю звинувачували в »пацифізмі, натуралізмі, розвінчуванні героїчного образу радянської жінки». 

Наразі письменниця перебуває в опозиції до режиму Олександра Лукашенка, неодноразово критикувала диктаторський режим російського глави Путіна, а також підтримала українців у їхній боротьбі за свободу під час обох Майданів.

«Телевізійна служба новин» каналу «1+1» зібрала найбільш влучні цитати Алексієвич про нас, українців, її ставлення до процесів у нашій країні та роздуми щодо розвитку громадянських процесів.

«Я коли дивилася, як відважно поводилися українці, як ці молоді люди гинули, це було подвійне почуття. З одного боку – гордість, захоплення. А з іншого – мені ця ціна здавалася непомірно великою. Мені не подобаються революції. Я за еволюційний, повільний шлях. Щоб громадянське суспільство формувалося, розвивалося. Але ж людям весь час несила терпіти. А мені здається, що в тому, що стосується історичних шляхів, поспішати не треба. Тим паче на пострадянському просторі»;

«Українці справді хочуть почати нове життя, і справді є небезпека, що чиновник знову зжере українську революцію. Але зараз народ налаштований рішуче, можливо, тому, що від часів Помаранчевої революції виросло нове покоління. В Україні відчувається дух часу, відчувається дух нації, що відродилася, яка не хоче, щоб її затягував російський вир. Я хотіла б вірити, що їм це вдасться, що не вдасться російському середньовіччю, яке сьогодні почалося, затягнути українців у старі часи. Дуже б хотілося сподіватися»;

«Жодна революція не робиться красиво. Все це в крові, досить подумати про Майдан. І багато темного відбувається під час революції. А вже після революції – і взагалі: до влади приходять мародери. По-друге, сама свобода – це величезна робота»;

«Моя бабуся, моя мати – українки. Я дуже люблю Україну. І коли я недавно була на Майдані і бачила фотографії «Небесної сотні», я стояла і плакала. Це теж моя земля».

«Взяти Крим тільки формально вирішив Путін, а неформально, якщо глибоко замислитися над цією проблемою, – це замовлення суспільства, це «червона людина».

«Як можна заливати країну кров'ю, здійснювати злочинну анексію Криму і взагалі руйнувати весь цей крихкий післявоєнний світ? Не можна знайти цьому виправдання. Я щойно з Києва та приголомшена тими особами і тими людьми, яких я бачила. Люди хочуть нового життя, і вони налаштовані на нове життя. І вони будуть за нього битися»;

«Буде довга спроба перешкодити Україні піти в бік Європи. Тому що Росія не може уявити собі, що Україна – це окрема країна і що вона піде своїм шляхом. Я прихильник того, щоб Захід якомога більше допомагав Україні, щоб там швидше почалися помітні для народу зміни. І ось це вже подіє на сусідів»;

«Я думаю, що справа може навіть дійти до партизанської війни в деяких областях України. Але мені віриться, що все ж це сильний народ. Мені подобався і перший Майдан, і другий Майдан»;

«Україна – це ж величезна країна. Вона не єдина. Ось я, наприклад, сама народилася в Івано-Франківську, на заході, а все життя їздила до бабусі, вона – з Вінницької області, що ближче до сходу. Звичайно, схід більше орієнтується на Росію, захід – на Європу, але антиросійські настрої всюди сильні. Бабуся в дитинстві лякала: «Не будеш слухатися – москалі прийдуть». А голодомор ... Це глибока історична образа у свідомості українського народу»;

«Я багато людей знаю в Україні, і вони вірять у своє майбутнє. Напевно, треба жити там, щоб це відчути. І наскільки я розчарувалася в деяких своїх російських друзів, настільки мене захопили українські».

Про це повідомили сьогодні, 8 жовтня, в «Телевізійній службі новин» каналу «1+1».

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook