На Форумі видавців у Львові проведуть 1225 заходів (відео)

Президент національного Форуму видавців у Львові Олександра Коваль у програмі «Студія Захід з Антоном Борковським» на розповіла на телеканалі «Еспресо.TV» про причини гальмування книжкової справи в Україні і про те, чого б потребували вітчизняні книговидавці від держави:

– От формально ми перемогли. Перемогли, а таке відчуття, що не до кінця. Це стосується і українського книговидавництва.

– Це тільки в казках так буває – перемогли і завтра почали жити щасливо, молочні ріки і кисельні береги, а ми лежимо собі й попльовуємо, а вареники самі падають до рота. Сподіваюсь, вони ніколи не будуть падати самі і всім доведеться попрацювати. Ми маємо з цим змиритися. Просто закачати рукави і почати працювати.

– Рукави немовби закачані.

– Ні. Ми боремося. Ми переважно лише боремося і говоримо, декларуємо, обіцяємо, будуємо плани. Ну, звичайно треба мати і візію, яку країну ми хочемо, але потрібно починати і щось робити для того, аби це сталася. Українські видавці, деякі з них, вже  дуже гарно почали іти в цьому напрямку – створення українського книжкового ринку, якого, між нами кажучи, досі і не було. Був ринок здомінований російськими книжками, російськими видавництвами, ринок абсолютно ліберальний і вільний. Але ринок повинен бути сформованим за якимись правилами.

В нас це була абсолютна відсутність будь-яких правил і декларована підтримка держави, котрої насправді не було. Тому що реальною підтримкою українського книговидання було б формування попиту на книжку.

По-перше це насичення ринку товарами, по-друге промоція цього товару , по-третє  це доступність цього товару скрізь, в усіх місцях! Наприклад можна брати приклад з пивоварів. Сьогодні я бачила пиво, яке коштує  6.50 і це означає що воно стало дешевше за воду.

– Раніше ринок східної  України був закритим для української книги – мережі книгарень не хотіли їх брати, відмовляли відверто і по-хамськи. Потім вони ніби то присіли. Ніби почали,  але я не переконана, що всю і скрізь. Це же довга дорога. Вони можливо будуть тепер відкритішими, після того як припинився потік контрафактної продукції з Росії. Ну і легальної напевно теж. Він, якщо не припинився зовсім, то дуже сильно зменшився. І тепер, щоб не тримати полиці порожніми, книжки українських видавництв почали брати навіть на Сході. Не впевнена, що їх там купують в достатній кількості, очевидно купують, очевидно є інтерес, але, тим не менше, людині не так легко переключитися зі своїх, там роками чи десятиліттями, сформованих уподобань.

– Росія фактично втратила свій ринок в Україні?

– Дуже сильно втрачає. Поки що не бачу можливості заповнити кілька ніш. Це є перекладна література  художня і не художня. На жаль, в нас вочевидь замало перекладачів і замалий попит для того, аби кількість цих книжок зростала. Це і є великою проблемою, тому що це відкидає Україну дуже далеко назад і вона не дуже помітна на міжнародній видавничій карті.

– Мабуть відіграє свою роль така певна підлість. Свого часу російські книговидавці викупили копірайти на так званий ринок СНД.

– Ну, були такі історії… Начебто вони правдиві, але ж це не стосується всіх книжок. Це стосувалось якихось можливо  бестселерів. Це було кілька назв чи кільканадцять, але це не було настільки масово, – умовно навряд всі ці 20 тисяч назв перекладів, які видаються в Росії, вони всі викуплені і в  Україні. Це ж не так. Просто українці були не достатньо активними на цьому ринку.

– Ну, а зараз українці пробудились?

– Не все так просто. Особливо, коли йдеться про купівлю прав, тому що наш, не знаю хто, Нацбанк, вважає виплату за права підозрілою операцією. Начебто таким чином виводяться гроші закордон, в офшори. Відтак видавці мають проблеми з укладанням угод. Бо якщо вони купують права в солідного видавництва з солідною історією, то людям дивно буде дізнатися, що гроші їм привезуть в конверті, або наприклад перекажуть з якогось приватного рахунку. Бо для них це теж буде нелегальна операція, а Нацбанк не дозволяє.

– А є пропозиція щодо потрібних реформ  з боку видавців?

– Так само як руйнувався цей ринок, так само він і буде відроджуватись. Повільно. Від чого потерпають наші видавці найбільше? Від того, що про їхні книжки ніхто не знає. Геть відсутня інформаційна підтримка. Це могла б бути функція держави. Для того, щоб, принаймні, всі школи і всі бібліотеки України були поінформовані про те, що ж видається, щоби там на місцях люди мали можливість замовити те, що їм потрібно і їм могло б бути це доставлено з якогось централізованого складу. Інша проблема – брак обігових коштів у видавництв. Якби провели таку програму, не знаю чи вона є зараз, але раніше вона була – подібну до кредитування сільського господарства. Тоді фермерські підприємства могли отримати кредити в комерційних банках, але платили знижений відсоток, а різницю компенсувала держава. От  якби була така програма для видавців, вони могли б одразу, дуже швидко наростити кількість книжок і заповнити ці ніші. Це б заповнило полиці книгарень і вони б не банкрутували і не закривались. Це б дозволило зробити вибір. Але для цього, знову ж таки, має існувати індивідуальна і суспільна потреба в читанні.

– Говорячи про книговидавничу справу згадується радянська Спілка письменників, інституція, яка могла підтримувати літераторів. В Україні ми бачимо, що про це підзабули.

– Мені справді б хотілося, аби у такому прекрасному Львові, який претендує на статус міста літератури ЮНЕСКО, утворилась така собі письменницька резиденція, до якої б міська влада разом з якоюсь експертною групою, запрошувала різних письменників з різних країн, щоб вони могли собі тут пожити від місяця до півроку.

– У Кракові є така вілла Деціуша.

– От власне. Вілла Деціуша є прекрасним прикладом. Вона приймає письменників з різних країн і дає їм можливість спілкуватись разом, таким чином витворюючи ще й інші цінності. Вона проводить дуже цікаві проекти, лекції, дискусії, семінари.  Ось мрію про таке для Львова. Ідеально, аби в багатьох містах України існувало щось подібне. Це сильно допомогло в міжнародній комунікації.

– Говорячи про цьогорічний Форум видавців, до якого лишилось менше двох тижнів. Що буде цього року?

– В нас буде 1225 заходів. Я от зараз це вимовляю і собі не вірю, бо торік було 1000 і ми думали, що вже більше бути не може, але виявляється, що може . Я дуже прошу всіх, хто прийде, ну ви ж не кажіть ,що краще менше але краще, бо в тому що їх багато є свої переваги. Акції будуть дуже різні, різної якості і різної вартісності. Є для дуже великих аудиторій, а є й нішові, дуже маленькі. Мені це подобається, бо це означає, що не буде в Україні людини, яка не знайде чогось цікавого для себе на Форумі.  Просто треба прийти. Хочу сказати і про наші інновації – ми розділили тематично форум на кілька майданчиків, наприклад, якщо когось цікавить тільки історія, то є історичний майданчик. Є й окремий тематичний жіночий майданчик, про мандри, гастрономічний і освітній.  Освіту будемо обговорювати дуже серйозно за участі міністра, депутатів Верховної Ради і дуже серйозних освітян – дискусії про реформи, корупцію, ЗНО і так далі.  Ми маємо і дитинку – Дитячий Форум. Він народився цього року й буде відбуватися в тому ж місці де і починався колись Форум. В теперішньому Національному музеї  імені Андрея Шептицького. І в рамках цієї події відбудеться аж 400 заходів.

Текст цього інтерв’ю опублікували сьогодні, 31 серпня, на сайті телеканалу «Еспресо.TV».

Термінові повідомлення читайте на каналі DailyLviv.com в Telegram та у Facebook