Про це в інтерв'ю "Голосу Америки" розповів Леон Арон, директор російських досліджень "Американського інституту підприємництва".
«Еволюція в поглядах Путіна відбулась, коли він повернувся до влади в якості президента в 2012-му році. З одного боку, відбулися дуже неприємні для нього демонстрації в понад сотні містах проти фальшування виборів в Думі і корупції. Гасла цих протестів були дуже персональними, саркастичними, брутальними і антипутінськими. Це його дуже образило, бо він сприйняв протести, як відповідь на те, що приніс міському середньому класу Росії. Його зусиллями, вони змогли подорожувати, жити за кордоном, послати туди на навчання дітей. У них не було браку продовольчих товарів, а їх рівень життя став практично близьким до європейського. І це так вони йому відплатили? Я думаю, що він дуже сильно образився», - розповів експерт Тетяні Ворожко.
Щоб протидіяти пориву "невдячного" середнього класу до демократії, Путін обрав переорієнтуватись на тугу іншої частини населення Росії за величчю Росії. Так на зміну реформам прийшла "патріотична мобілізація" - каже Арон.
"Путін пішов шляхом патріотичної мобілізації чи консервативних цінностей. Раптом режим почав перейматися особистим життям своїх громадян, включно із сексуальними схильностями, раптом церква стала хранителем національної моралі, раптом Путін почав вихваляти етнічних росіян. Збільшилися репресії. Дуже важливою є ідеологічна еволюція режиму. Раптом стало необхідно шукати п’яту колону, всередині та за межами країни. За кордоном всі стали підступними ворогами. Почалося відновлення радянських символів легітимізації, починаючи з Другої світової війни і аж до поступової реабілітації Сталіна», - розповідає Арон.
На думку експерта, за таких змін суті кремлівського режиму, демократична Україна, яка чітко заявила про курс до європейських цінностей, верховенства права та ліберальної економіки, не могла не стати ціллю агресії Путіна.
«Він не міг допустити проєвропейський режим, особливо у випадку України, тому що вона є ключем до Євразійського союзу. Я не думаю, що Путін вірив, що Україна могла стати членом НАТО – це було офіційною лінією. Але це не має значення. Для Путіна був важливий принцип, що не можна допустити ключовій країні на пострадянському просторі зв’язати свою долю з Європейським Союзом, Заходом».
Новий характер старого режиму у Росії обумовлює і те, що Москва аж ніяк не задовольниться створенням в Україні виключно "замороженого конфлікту". Її амбіції ідуть значно далі - каже Арон.
«Війна йому потрібна для внутрішніх політичних цілей, адже патріотичну мобілізацію треба постійно підгодовувати, посилювати. Він не може задовольнятися в Україні нічим меншим, ніж повною перемогою. І ця перемога, я думаю, має містити не лише розчленування України, дестабілізацію України, але і зміну режиму - комбінацію військового приниження, військової поразки і внутрішньої політичної, а головне – економічної поразки України. Я думаю, що Путін справедливо вважає, що в кінці-кінців режим Порошенка впаде і йому на зміну прийде інший проросійський режим».
Леон Арон іммігрував з Радянського Союзу ще в 1978 році, а сьогодні є одним з найвпливовіших дослідників сучасної Росії у Сполучених Штатах. Арон - автор книг та статей про новітню історію Росії та один з членів Ради директорів мовлення, яка здійснює нагляд над кількома теле- та радіокомпаніями, у тому числі і "Голосом Америки".
Нещодавня історія із тимчасовим зникненням Володимира Путіна викликає у нього аналогії із поведінкою Брежнєва.
«Я жив за часів Брежнєва і достатньо читав про Сталіна. Кожний раз, коли Брежнєв зникав, були плітки, що точиться боротьба між яструбами та голубами, що військові незадоволені. Виявилося, що саме це західні кореспонденти писали про Сталіна, про його хвороби та раптові зникнення, але режим залишався. Я думаю, що Путін сягнув моменту, після 15 років при владі, коли став настільки центральною фігурою для презервації цього режиму, не лише для політичної стабільності, а і фінансової, що його неможливо поміняти. Він може бути відсутній 10 днів, він може бути відсутній місяць, але настають моменти в політичному житті режиму, після якого лідера не можливо поміняти шляхом палацового перевороту, бо ті, хто замислять це зробити, втратять більше, ніж здобудуть».
Паралелі із радянськими лідерами не вичерпуються зникненнями без пояснень - каже експерт. Головне, що поєднує Путіна із очільниками СРСР - повна консолідація майна та влади у руках державного апарату.
«Це звучить як давня історія, але в часи Єльцина, людина могла подати позов проти держави і виграти. Сьогодні в путінській Росії це звучить як казка. Суди стали державним активом. Всі знають про медіа, особливо про телебачення", - розповів експерт.
